– Валь, ти поки йди до каси, я зараз підійду, – озирнувшись, Сашко простягнув дружині кошик із продуктами.
– А ти куди? Забув щось? Може, краще я схожу?
– Ні, я побачив там знайому. Хочу підійти, привітатись.
– Гаразд, давай, – невдоволено пирхнула Валентина. Вона взяла продукти та пішла на касу, розраховуватися.
Стоячи в довгій черзі, Валя раз у раз оглядалася. Дружина хотіла побачити чоловіка, зрозуміти, з ким він так поспішав привітатись. Валентина ніяк не могла знайти Сашка поглядом, але коли народ розійшовся, вона помітила його у молочному відділі. Олександр стояв і мило розмовляв із якоюсь панночкою.
Висока ефектна брюнетка поряд із ним постійно сміялася. Іноді, ненароком граційно торкалася його ліктя і схиляла голову, ніби їй хотілося максимально наблизитися до Олександра. Звичайно, Валентині це не сподобалося. Однак вона не хотіла залишати чергу і влаштовувати концерт у магазині.
Розрахувавшись на касі, Валя взяла повний пакет із продуктами та відійшла убік. Весь цей час вона не відводила очей від чоловіка, він, як і раніше, вів невимушену розмову з темноволосою дівчиною.
– Сашо! Саш, ти скоро?! – вигукнула Валя, пройшовши кілька метрів усередину крамниці. – Мені важко! Забери пакети, будь ласка!
Олександр стрепенувся і почав спішно прощатися зі своєю знайомою. Але перш ніж піти, він приобняв її, а та у відповідь чмокнула його в щоку.
Це так розсердило Валентину, вона вже не могла стримувати емоції. Демонстративно вручивши пакети чоловікові, вона сердито на нього глянула і мовчки рушила до виходу. Сашко відразу помітив незадоволене обличчя Валі, але не став з’ясовувати стосунки у людному місці. Похмуро побрів слідом і не сказав ні слова до самого дому.
– Що з тобою? – спитав, бачачи, як вона викидає продукти з пакета.
– А з тобою? Відправив мене на касу з важким кошиком, а сам стояв і обіймався з якоюсь панянкою!
– З якою панянкою? Це ж Катерина! Ми раніше працювали разом. Я побачив її і вирішив привітатись. Що у цьому такого?
– Ти вважаєш нормально обійматися та хіхікати із сторонніми жінками? Скільки разів я казала, мені це неприємно бачити! Чому ти мене не чуєш? Вона прямо вішалася на тебе!
– Що ти вигадаєш? – махнув рукою Олександр.- Подумаєш, побалакали трохи. Досить влаштовувати сцени. Це безглуздо!
– Досить вести себе, як хлопчик! — ображено вигукнула Валентина і грюкнула дверима холодильника.
Декілька годин вона сиділа в кімнаті і не виходила. Сашко спочатку теж не наважувався піти миритися, не вважав себе винним. Він таки не витримав і першим вибачився перед Валею
– Гаразд, давай, не будемо сваритися? Вибач, якщо тебе образила моя поведінка. Ти знаєш, я дуже товариський, до мене тягнуться люди.
– Знаю, але хочу, щоб ти іноді стримався. Обіцяй, більше не будеш так розв’язно поводитися з жінками.
– Обіцяю, – сказав Сашко і обійняв дружину.
Олександр та Валентина одружені вже чотири роки. Познайомилися на роботі, і між ними одразу спалахнули почуття.
Сашко підкорив Валю з першої хвилини. Веселий, товариський, розумний чоловік. Втім, інші жінки також звертали увагу на Олександра. Він не був гарний, не мав атлетичної статури, але було в ньому щось таке, що буквально магнітило до нього.
Усі чотири роки Валя постійно ревнувала чоловіка. Однак така поведінка була повністю виправданою. Олександр мав чимало друзів-жінок, і спілкувався з ними надто тісно.
У телефоні Сашко постійно листувався з якимись жінками. Він не приховував цього від дружини, бо не бачив у цьому нічого поганого.
– Навіщо ти взагалі з ними спілкуєшся? – щоразу питала чоловіка Валя.
– Вони мої знайомі. З деякими я дружу ще зі школи. Адже в тебе теж є друзі з минулого життя?
– Є, але я не обіймаюся з ними під час зустрічі, не називаю «сонечками», «зайчиками», не відсилаю емодзі із серцем і поцілунками. Для мене це дивно!
– А для мене ні! Приобняв знайому. Що у цьому такого?
Суперечки між Сашком та Валею виникали часто. Найчастіше вони закінчувалися на хорошій ноті. Валентина просила чоловіка, щоб той перестав бути таким приязним з іншими жінками, Олександр клятвенно обіцяв так і зробити. Але звичка завжди перемагала.
Рік тому подружжя відпочивало в горах і випадково зустріло там Людмилу. Вона була однокурсницею Сашка. Молоді люди багато років не бачились.
– Людо?! Ти, чи що? – вигукнув Сашко, коли побачив знайоме обличчя.
– Сашко?! Ого, оце зустріч! – радісно простягла Людмила і кинулася обіймати колишнього однокурсника. Але Олександру забракло звичайних обіймашок із давньою подругою. Натхненний, він підняв її і покружляв у присутності дружини.
– Як у тебе справи, сонце? – Вигукнув Сашко, а потім поставив жінку на місце. – Чудово виглядаєш! Досі займаєшся у залі?
– Ну, не без цього, – кокетливо поводячи плечем, відповіла Люда.
Молоді люди мило спілкувалися хвилин з десять, і тільки потім Олександр згадав про дружину. Валя стояла осторонь і спостерігала за душевною бесідою чоловіка та незнайомої їй дівчини.
– До речі, це моя дружина Валентина, – сказав чоловік і подивився на Валю. – А це моя однокурсниця, Люда. Раніше ми з нею дружили.
– Зрозуміло, – буркнула Валя і більше жодного слова не сказала чоловікові.
Після цієї зустрічі Валентина ще довго дулася на Сашка. Вся відпустка була зіпсована. Пара так сильно сперечалася в номері, що сусіди стукали в стіну і просили бути тихішою.
Повернувшись додому, вони сіли та спокійно поговорили. Олександр пообіцяв виправитися, Валя вкотре йому повірила і пообіцяла бути стриманішою.
Після випадку у магазині Валентина вирішила, що з неї вистачить. Їй набридла поведінка Сашка та сплески власних ревнощів. Валя хотіла жити спокійним сімейним життям. Вона дала останній шанс чоловікові і почала спостерігати за його поведінкою.
Помітивши серйозний настрій дружини, Олександр кілька місяців не давав приводів для занепокоєння. Звичайно, він не перестав мило спілкуватися з колегами, але вже не ліз до них з обіймами та компліментами.
Пара не сварилася, все було добре, доки не стався один випадок. Сталося це біля їхнього будинку. Валю хтось гукнув, коли сім’я поверталася з прогулянки.
– Привіт! Ти що тут робиш? – високий, симпатичний чоловік з білозубою посмішкою підійшов до Валентини і провів по руці вище ліктя.
– О, Костю! – радісно вигукнула Валя й, зніяковівши, потяглася обійняти його. — Ми живемо тут, а ти як тут? Ти ж переїхав до столиці. Повернувся, чи що?
– На якийсь час. Батьки хворіють. Як тільки знайду доглядальницю, одразу поїду назад, – відповів Костянтин і з цікавістю подивився на Сашка. Той стояв поруч і нервово переступав з ноги на ногу.
Помітивши це, Валентина вирішила познайомити чоловіків.
– Це мій чоловік Сашко, – сказала Валя і подивилася на чоловіка. Вона помітила, що він незадоволений, але ніяк на це не відреагувала. – А це Костя. Ми раніше були в одній компанії.
– Дуже приємно, – буркнув Сашко і неохоче простяг руку новому знайомому.
– Взаємно! – відповів Костянтин. Він побачив роздратування на обличчі Олександра і поспішив попрощатися з Валею. – Гаразд, радий був побачитися. Мені час. Батьки чекають.
– Добре. Я теж була рада побачитись! – широко посміхаючись, відповіла Валентина й любʼязно поглядала на товариша.
Сашко не захотів мовчати і терпіти додому, одразу висунув дружині претензії.
– Що це було? – спитав він.
– Тобто? – Не зрозуміла Валя.
– Я питаю, чому цей тип тебе обійняв? Як ти могла це дозволити?
– Ти зараз серйозно? – насупилась Валентина.
– А що, недостатньо просто кивнути чи привіт сказати? Чи обов’язково треба було обійматися?
– Оце так! – іронічно засміялася Валя. – Тобто коли ти підіймаєш дівчат і кружляєш їх, як закоханий хлопчисько, обіймаєш інших і називаєш їх сонечками – це нормально, а коли я трохи торкаюся старого приятеля, це вже аяяяй?
– Не треба пекручувати ситуацію, гаразд? – розлютився Сашко. — Я вже давно так не роблю, а ти поводишся, як не знаю хто.
– Що?! – Округлила очі Валя. – Та як ти смієш таке говорити?! Ти досі переписуєшся зі своїми подругами і відправляєш їм серця в повідомленнях, а я, значить, поводжуся неналежно?! Знаєш що? Я дуже рада, що ми зустріли Костянтина. Шкода, що ми лише приобнялися! Треба було попросити його, щоб він підхопив мене на руки і поцілував на прощання. Адже ти так робив, чому я не маю права?
– Тому що ти жінка, а я чоловік! – випалив Олександр.
– Яка різниця, Сашо?
– Велика!
– Пробач, – усміхнулася Валя, – а ти сам з ким обіймаєшся? Хіба не з жінками? Навіщо ти з ними спілкуєшся, якщо подібна поведінка викликає в тебе таку бурхливу реакцію?
– Досить! Я більше не збираюся з тобою сперечатися. Скажу одне, я не толерую такого відношення. Ще раз побачу, що ти обіймаєшся з якимось Костею, Васею чи Володею, ми розлучимося! – Сашко пішов, залишивши дружину біля під’їзду.
Вдома вони не розмовляли. Валентина не підходила до чоловіка. Після кількох годин роздумів Сашко вирішив помиритися із дружиною. Він вийшов із кімнати і підійшов до Валентини.
– Вибач мені. Я був не правий. Ревнощі – погана штука.
– Тепер ти мене розумієш? – зиркнула на чоловіка Валя. – Як мені було спостерігати всіх твоїх колег, старих знайомих, нових подруг.
– Розумію, – опустивши очі, відповів Сашко. – Дуже неприємно, коли бачиш кохану людину в обіймах іншої…
З цього часу стосунки між Олександром та Валентиною повністю змінилися. Сашко перестав бути таким улесливим зі знайомими, навіть по телефону. Ласкаві “сонце”, “зайчик”, “киця” він говорив тепер тільки дружині. І вона, нарешті, припинила сумніватися у вірності чоловіка і по-справжньому йому довіряти.
