Розлучитися чи ще почекати? Одружилися з чоловіком майже відразу після знайомства, йому треба було їхати на роботу в інше місто (до Одеси), і ми розуміли, що відстань може вплинути на наші стосунки. Я була щаслива, дуже любила чоловіка, і навіть не могла подумати, що він може мені так відплатити за все.
Почалося все після народження дитини, чоловік став затримуватися на роботі, з дитиною я постійно була одна, хіба що у вихідний вона трохи з нею пограє і відразу, як тільки син починає плакати чи вередувати, віддає мені.
Я дуже втомлювалася, дратувала постійне недосипання, але намагалася триматися, щоб не засмучувати чоловіка, який і без того був постійно незадоволений усім.
Зараз синові вже чотири роки, і я наважилася на розлучення. Всі ці роки я терпіла заради дитини, боялася залишитись сама. Чоловік мені зраджує, і останнім часом навіть не намагається це приховати, грубить, обзиває різними поганими словами.
Більше я не можу терпіти все це, але як подумаю, що доведеться жити одній з дитиною, яка не матиме батька, стає страшно. Фінансово теж буде однією важко, зараз працюємо вдвох, на дитину чоловік грошей не шкодує, але як потім упоратися однією?
Ще мене зупиняє те, що мені доведеться їхати назад до батьків, своєї квартири я не маю, і не знаю, як вони на це відреагують. З ними живе моя молодша сестра з чоловіком та донькою, а тут ще й я приїду. Прикро, що чоловік так відплатив за моє кохання та комфорт, який я, незважаючи ні на що, намагалася йому створити.
Про розлучення я поки що йому нічого не говорю, але розумію, що далі так жити не зможу, ми з ним стали чужими, і думаю, що він і сам уже хоче розлучитися зі мною.
Може, почекати, поки він сам запропонує розлучення, тоді я буду зовсім в іншому становищі, покинутої дружини, інакше він скаже: сама цього захотіла, так і живи, як знаєш.
А так може житлом хоч якимось забезпечить чи піде і залишить нам із сином цю квартиру?
