У перший день навчання наш професор відрекомендувався і закликав нас познайомитися з тими студентами, яких ми ще не знаємо.
Я підвівся, озираючись навколо, коли раптом чиясь тендітна рука легенько торкнулася мого плеча. Я обернувся і побачив біля себе маленьку жіночку похилого віку, на обличчі у якої була яскрава і щира посмішка.
— Привіт, красунчику! Мене звати Розі, мені 87 років, можна тебе обійняти? — промовила жінка.
— Звичайно можете! — розсміявся я і міцно притиснув її до себе.
— Що Ви забули у коледжі у такому ще “юному” віці? — жартома спитав я.
— Ну я планую знайти собі тут красивого і багатого чоловіка, одружитися з ним і подарувати йому двійко діточок. — Розі пожартувала у відповідь.
— А якщо серйозно? — запитав я. Мені було цікаво, що могло спонукати її прийти сюди, та ще й у такому віці.
— Я завжди мріяла про вищу освіту і от зараз здобуваю її! — пояснила мені вона.
Ми з Розі миттю стали друзями. Протягом наступних трьох місяців ми не могли наговоритися у вільний від занять час. Вона ділилася зі мною своєю мудрістю та життєвим досвідом, а я уважно слухав, кожне її слово.
Протягом року Розі стала душею студмістечка і легко заводила друзів, куди б не пішла. Вона любила красиво одягатися і насолоджувалася увагою з боку інших студентів.
А наприкінці семестру ми запросили Розі виступити на нашому святковому бенкеті. Ведучі представили її усім присутнім і вона підійшла до трибуни.
На початку промови, вона впустила кілька карток на підлогу. Розчарована і трохи збентежена, Розі нахилилася до мікрофону і сказала: “Вибачте, я трохи нервую. Бо я відмовилася від пінного у піст, і цей віскарик мене долає! Я ніколи не приведу цю писанину до ладу, тому дозвольте я просто скажу те, що думаю”.
Коли ми засміялися, вона відкашлялася і почала: «Ми не перестаємо гратись, через те, що ми стали старшими; ми стаємо старші, коли перестаємо гратися. Є лише два секрети збереження молодості, щастя та досягнення успіху. Частіше посміхатися і знаходити позитив у всьому.
Ви повинні не забувати мріяти. Коли ти втрачаєш свої мрії, ти губишся.
Навколо нас так багато “загублених” людей, які, навіть, не підозрюють про це! Існує величезна різниця між дорослішанням та старінням.
Якщо вам дев’ятнадцять років і ви лежите в ліжку цілий рік і не робите жодної продуктивної справи, вам все одно виповниться двадцять років.
Якщо мені вісімдесят сім років і я пробуду в ліжку рік і нічого не робитиму, мені виповниться вісімдесят вісім.
Будь-хто може стати старшим. Це не вимагає жодного таланту чи здібностей. Ідея полягає в тому, щоб розвиватися, завжди знаходити можливість для особистісного росту.
Зазвичай люди похилого віку не шкодують про те, що вони зробили, а швидше про те, чого зробити не встигли. Єдині люди, які бояться попрощатися зі світом ̶ це ті, які про щось жалкують”.
Розі закінчила коледж і отримала вищу освіту, про яку вона так довго мріяла. Через тиждень після закінчення Розі не стало.
Понад дві тисячі студентів прийшло з нею попрощатися. До чудової жінки, яка на власному прикладі показала, що ніколи не пізно бути тим, ким ти завжди хотів бути!
Фото ілюстративне.
