fbpx
Дозвілля
Роздягнувшись, ми пройшли у велику кімнату. Вона була дуже гарною. І раптом ми обидва застигли на місці. Поглянули на фото, яке стояло на столі. Сльози не могли стримати, всю радість від зустрічі, як рукою зняло

У нас з чоловіком одна єдина дочка. Ми все життя намагалися дати їй найкраще, а у відповідь отримали лише гіркі сльози.

З самого дитинства вона мала схильність до красивих речей. Ми цьому раділи, вважали, що дочка виросте і матиме певну планку життя, вище за нашу. Коли дочка вчилася в школі, то займалася додатково з вчителями, щоб вступити до університету. Школу закінчила з відзнакою, поступила в один з найкращих столичних вишів.

Навчання давалося їй дуже легко. Чого не сказати про нас. Гроші нам доводилося дуже економити, щоб дати більше дочці, адже вона молода і багато чого хочеться. Для нас завжди було важливо, щоб наша дівчинка ні в чому не потребувала і не відчувала себе обділеною, в порівнянні з однокурсницями. Нам це вдавалося, наскільки було можливо. Поки вона вчилася, познайомилася з забезпеченим чоловіком. Одружений не був. Ставився до доньки добре. Спочатку нам було незвично трохи, але потім звикли. Дочка в кожен свій приїзд багато нам розповідала про свого забезпеченого обранця. Так ми його заочно і полюбили.

Після закінчення університету наша дівчинка влаштувалася на гарну роботу. Наречений, звичайно, допоміг. Але ми іншого від нього і не чекали. Адже, за розповідями дочки, він дуже дбайливо до неї ставився. Нас це тільки радувало.

Ми довго чекали повідомлення про заручини. Але, на жаль, так і не дочекалися. На наші запитання, в чому ж справа, наша дівчинка тільки відмовчувалась і відразу ж переключала розмову на інші теми. Пізніше ми стали просити познайомити її коханого з нами. Але і ці наші прохання залишалися без уваги.

Ми вже почали з чоловіком підозрювати щось недобре. Ну як можна, кілька років зустрічатися з дівчиною і не познайомитися з її батьками ?! Хотіли вже самі поїхати в столицю і побачити його на власні очі. Так і вирішили з чоловіком зробити. В один прекрасний день ми вирушили в гості, прихопивши з собою гостинців.

По приїзду, двері нам відкрив господар будинку. Дуже красивим виявився чоловік, вихованою і чемною людиною. Він відразу зрозумів, хто ми такі. Запросив до хати.

Роздягнувшись, ми пройшли у велику кімнату. Вона була дуже гарною. І раптом ми обидва застигли на місці. Наш погляд впав на весільне фото. Фото нашої дочки і цього молодика. Нас, як крижаною водою, облило. Ми кілька хвилин не могли ні слова вимовити. Так значить, весілля вже відбулося? На наше німе запитання, зять теж здивовано сказав: «Так ви ж самі відмовилися приїжджати на весілля! Та й було воно вже три роки тому»

Ось це справи! Дожили! Рідна дочка приховала від нас власне весілля! Коли наша дівчинка повернулася, її здивуванню не було меж. Вона відразу ж зрозуміла, що фото ми вже бачили і все знаємо. Відпиратися не стала. Відразу зізналася, що їй було не зручно перед високими гостями!

І як після такого далі жити? Ми все життя вкладали в неї все, що мали. Прагнули аби вона досягла успіху. І коли їй це вдалося, вона просто не захотіла нас бачити в такий день. Виходить, що навіть зять не був проти нашої присутності на весіллі, на відміну від неї!

Ми поїхали додому. А що тут говорити? Все і так гранично ясно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.