fbpx
Дозвілля
Рішення розлучитися Юлі далося важко. Вона любила свого чоловіка. І він її. Можливо. Вона відтягувала цей момент ось уже майже два роки, сподіваючись, що хоч щось зміниться. Але

Михайло як і раніше тільки мріяв і будував плани. Все, що було досягнуто за п’ять років їх шлюбу: покупка квартири, ремонт цієї квартири і покупка нових меблів – все це була ініціатива Юлі. Михайло на всі її пропозиції погоджувався. І тільки.

Юля сама шукала підходящий варіант, потім сама ж все і оформляла. На перший внесок дали Юлині батьки, чому Михайло був дуже радий.

– Щиро дякую! Нам самим нізащо не назбирати! Ну вже щомісячні платежі ми вносити будемо!

На що Юлина мама невдоволено фиркнула:

– Сумніваюсь. Тому квартиру ми поки оформимо на мене. Якщо платити не будете – я сама виплачу, але квартири вам не бачити, як своїх вух!

– Та виплатимо, звісно! – впевнено посміхаючись сказав Михайло. Теща знову недовірливо хмикнула. – Тільки, сподіваюся, ви нас пропишите?

– Ось як ремонт зробите, то одразу і пропишу.

– Звісно зробимо! Я сам все і зроблю!

Але руки у Михайла до ремонту так і не дійшли. Спочатку у нього утворився аврал на роботі, після якого він приходив додому дуже втомлений, потім він занедужав.

Слухай, Юль, – звернувся він до дружини слабеньким голосом, – може бригаду наймемо? Вони нам і ремонт зроблять і меблі встановлять!

– А де грошей взяти на оплату? Я і так кредит взяла, щоб матеріал оплатити і меблі купити! – обурилася Юля.

– Та ти перезич де-небудь, а я як отримаю зарплату, так відразу і розплатимося!

Юля перезичила. Але від Михайла грошей так і не побачила. Його зарплата терміново знадобилася на оплату запчастин для машини і на новий одяг.

– Юль, ну я в цих штанях вже рік ходжу! Вони вже весь вигляд втратили! Давай, ти зараз перезичиш, а з наступної зарплати я все віддам!

Так тривало кілька років. Юля сама виплачувала іпотеку, оплачувала комуналку, кредити на ремонт квартири і покупку меблів. Михайло їй давав час від часу гроші, але це були такі незначні суми, що Юля не знала який пробіл ними заткнути.

У Михайла постійно щось траплялося: то зарплату затримали, то премію не виплатили, то захворів і потрібні дорогі препарати, то погуляв з друзями в барі і ненавмисно витратив усі гроші.

– Ну що тебе тримає з цим інфантильним? – злилася Юлина мати, коли та забігала позичити у неї грошей. – Працює не зрозумій як. Зарплату ти у його практично не бачиш, по дому нічого не робить, доводиться викликати майстрів, допомоги від нього ніякої!

– Зате він мене любить і в усьому підтримує! – виправдовувалася Юля.

– На рахунок “любить” я сумніваюся, а інакше б не сів тобі на шию і ноги б не звісив! А щодо “підтримує” – так, а що йому не підтримувати? Не він же буде робити і оплачувати, а комфорт йому за твій рахунок буде забезпечений! Ти б давно виплатила іпотеку, якби скинула цього трутня зі свого горба!

Так минуло п’ять років. Одного разу Михайло, коли вони вечеряли, завів розмову про машину. Поскаржився, що вона вже стара і часто ламається. Що стомився купувати до неї запчастини. Юля, здогадуючись, що буде далі, мовчала.

– Юль, – не дочекавшись від дружини потрібних йому пропозицій, звернувся Михайло, – як думаєш, може варто поміняти машину?

– Ну якщо вона така вже погана, то чому б і ні? – відповіла Юля з цікавістю чекаючи, що буде далі. Хоча вона вже про все здогадалася, але їй хотілося переконатися в правильності своїх припущень.

– Давай купимо нову! – запропонував Михайло.

– Давай! – погодилася Юля.

– Я ось тут підібрав кілька варіантів, – зрадів Михайло і дістав телефон, – подивися, як ти вважаєш, яку краще взяти?

– Ого! То ти нові приглядав!

– Ну так! Чого з беушними возитися?

– Ну, я б ось цю взяла, – тицьнула пальцем Юля в фото однієї з машин.

– Так? От і добре! Значить цю та візьмемо! – Михайло сяяв, як начищений п’ятак. – Коли поїдемо в салон?

– А ти коли зібрався?

– Ну як ти вільна будеш. Мені ж кредит не дадуть.

– Тобто ти хочеш, щоб я взяла ще один кредит тобі на машину? – Юля вдала, що обурена, хоча вона і передбачала такий розвиток подій.

-Ну так! У мене офіційна зарплата ж маленька, – виправдовувався Михайло, – але обіцяю, я все сам буду платити!

Юля мовчала. Саме в цей момент вона зрозуміла, що все! Досить! Михайло розцінив її мовчання по-своєму.

– Ну так що, Юляшко? Коли поїдемо? – він не сумнівався, що дружина, як завжди, подується, але зробить, як він просить.

– Завтра! – твердо відрубала Юля. Михайло вже зібрався кинутися до неї з обіймами, але вона відсторонилася, – тільки не автосалон, а в РАЦС. Розлучатися!

– Тобто розлучатися? – сторопів Михайло. – Ти чо відразу-то психуєш? Сказав адже, що сам все виплачу! Ти ж знаєш мене!

– Ось тому, що знаю, тому і розлучаюся з тобою! Усе! Можеш збирати манатки!

Потім було важке розлучення з поділом майна. Михайло лаявся і стверджував, що все куплено на спільні гроші. Що він вкладав у спільне майно не тільки гроші, але і свою працю. Йому ніхто не повірив.

Через кілька місяців, Юля лежала на дивані і плакала. Як би там не було, вона любила Михайла. Не дивлячись на всю його інфантильність і лінь. Вона вже не знала, чи правильно тоді вчинила, подавши на розлучення. Може треба було піти Михайлу назустріч. Адже жила ж вона з ним п’ять років і нічого… “Саме так, – поправила себе Юля, – ні-чо-го!”

– А якби ти народила? – до Юлі прийшла в гості давня подружка Свєта, яка була в курсі всіх принад заміжнього життя подруги. – На що б ви жили? Чим би платили іпотеку? Твій Міша так би і чекав, коли йому принесуть все на блюдечку! Йому ж нічого не треба було! А що потрібно – ти йому давала! Жив одним днем! Ні вже! Досить страждати! Знайдеш ти собі справжнього мужика! Он, Пашка, начальник сусіднього відділу, всі очі на тебе прогледів!

Юля сиділа в кафе і дивилася, як краплинки дощу, що стікають по склу.

– Ти мене не слухаєш? – Паша взяв її за руку. Дівчина здригнулася. Вона постійно забувала, що Паша знаходиться поруч, хоч вони і зустрічалися вже пів року.

– Вибач, задумалась.

– Ну не можу я з ним! Розумієш, не можу! – Юля надпила з келиха. – Не моя це! Не моє!

– Юль! Ти ненормальна? – Світлана теж зробила ковток зі свого келиха. – Мужик до тебе всією душею! Все для тебе! Так він за пів року для тебе більше зробив, ніж твій колишній за все життя! Стерпиться-злюбиться!

– Ти розумієш, не можу! Ми ніби два однакових магніти – мене відштовхує від нього!

– Він що тобі, противний?

– Ні! Цілком симпатичний, освічений, веселий. – Юля похитала головою. – Дбайливий такий і дуже ввічливий. Але не можу!

Юля знову надпила з келиха.

Слухай, а може у мене натура така -всяких інфантилів любити? Може, я нормальних і не вибираю?

– А може, тобі з ним “це”? – Світлана підлила їм обом ще з пляшки. – Не дивися на мене так! Іноді, ліжко багато що вирішує!

Юля їхала в таксі і лаяла себе. Ну і ненормальна І навіщо вона послухала Свєтку? Адже знала ж, що Павло – не її чоловік! Ні! Вирішила спробувати! А він? Невже не зрозумів, що вона з ним, щоб забути про Михайла? Невже у нього зовсім немає почуття власної гідності?

Пролунав телефонний дзвінок. Павло все-таки виявив, що вона втекла!

– Юль, що трапилося? Я щось зробив не так? Я образив тебе чимось?

– Ні, Паш. Все нормально. Ти дуже хороший. Справа в мені. Я не хочу тебе обманювати і давати помилкові надії. Вибач мене.

– Добре. Я все зрозумів, – на подив Юлі, чоловік не став її вмовляти, – але якщо тобі щось знадобитися, порада чи якась підтримка, – обіцяй, що звернешся.

– Добре, – посміхнулася Юля, – обіцяю!

На наступний день вона дізналася, що Павло поїхав у тривале відрядження за кордон, що її дуже обрадувало. Вона не хотіла кожен день зустрічатися з ним на роботі і бачити його запитальний погляд.

Дві смужки підтвердили її припущення. Після розставання з Павлом пройшло більше трьох місяців. В ту ніч, Юля вирішила більше не заводити романи. Просто залишитися одна. Жити для себе і нічого не від кого не чекати.

“Якщо десь і ходить моя доля, рано чи пізно вона мене знайде!” – вирішила дівчина і розписала свій день так, щоб часу на спогади не залишалося.

Вчора вони гуляли зі Світланою по торговому центру і подружка раптом несподівано згадала:

– Мені ж в аптеку треба! У мене всі мої жіночі штучки скінчилися! Пішли! Я тут знаю одну недорогу – собі що-небудь зі знижкою візьмеш!

В аптеці, поки подружка набирала собі різні засоби особистої гігієни, Юля раптом задумалася: а вона коли останній раз собі щось з цього купувала? Виходило, що більше трьох місяців тому! Не може бути!

“Ну ось і знайшла мене моя доля!” – подумала Юля.

Микитка, наївшись, заснув. Юля акуратно переклала його в ліжечко і відправилася на кухню випити чаю. Дверний дзвінок акуратно трінькнул.

“Мама щось забула?” – подумала дівчина і пішла відчиняти. На порозі з букетом квітів і купою пакетів стояв Павло.

-Я тільки вчора дізнався і відразу ж вилетів, – посмішкою вимовив він. – впустиш?

Його скуйовджене волосся, легка щетина і закоханий погляд здалися Юлі такими рідними і… бажаними. Вона зробила крок назад і сказала:

– Заходь, звісно.

Автор: Віра С.

Фото ілюстративне.