Одного разу до посивілого мудреця прийшла молода і дуже красива дівчина:
– Що мені робити? – крізь сльози скаржилася вона. – Я завжди намагаюся по-доброму обходитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, чим можу. І хоч я з усіма привітна і ласкава, але часто замість подяки і поваги приймаю образи і гіркі глузування. А то і відверто ворогують зі мною. Я не винна ні в чому, і це так несправедливо і образливо. Порадьте, що мені робити.
Мудрець подивився на красуню і з посмішкою сказав:
– Зніми повністю свій одяг і пройдися по місту в такому вигляді.
– Та Ви з глузду з’їхали! – обурилася красуня. – В такому вигляді всякий бозна що створить зі мною.
Тоді мудрець відкрив двері і поставив на стіл дзеркало.
– Ось бачиш, – відповів він, – з’явитися на людях, відкривши своє гарне тіло, ти боїшся. Так чому ходиш по світу з неприкритою душею? Вона у тебе розкрита, як ці двері. Всі, кому не лінь, входять в твоє життя. І якщо бачать в чеснотах твоїх, як в дзеркалі, відображення неподобства своїх вад, то намагаються оббрехати, принизити, образити тебе. Не у кожного є мужність визнати, що хтось краще за нього. Аби не допустити виправлення, нечистива людина ворогує з праведником.
– Так що ж мені робити? – запитала дівчина.
– Підемо, я покажу тобі свій сад, – запропонував старець.
Водячи дівчину по саду, мудрець сказав:
– Багато років я поливаю ці прекрасні квіти і доглядаю за ними. Але я жодного разу не помічав, як розпускається бутон квітки, хоча потім я і насолоджуюся красою і ароматом кожної з них. Так і ти будь подібна квітці: розкривай своє серце перед людьми не поспішаючи, непомітно. Дивись, хто гідний бути другом тобі і творить тобі добро, хто поливає квітку водою, а хто обриває пелюстки і топче ногами.
А висновок простий: Сказано ж: «Не розсипайте бісер перед свинями і не кидайте святині псам”.
Душа повинна відкривати себе – але потрібно правильно визначити, з ким можна ділитися душевними багатствами, а з ким – ні.
