Чоловік дорікає за те, що сиджу у декреті
Чоловік відкритим текстом дорікає мені за те, що я сиджу в декреті. Ініціатива завести дитину була повністю його. Він спочатку шукав жінку для створення сім’ї, народження дітей, знайшов мене. Вже перший рік у шлюбі переймався тим, що довго немає дітей. Відправляв мене на обстеження лікарів і сам регулярно ходив обстежуватися.
Чоловік сам із багатодітної родини і мріяв про двох-трьох дітей мінімум. Але здоров’я у мене слабке. Я сумнівалася взагалі, чи все буде гаразд і з першою вагітністю. Але чоловікові відмовити не наважилася. У результаті довгоочікувана дитина народилася третьому році шлюбу.
На двох нам вистачало грошей, ми, начебто, і розуміли, що дитина вимагатиме додаткових витрат, але нам здавалося, що і дитину подужали. Але ми якось не врахували, що декретні будуть зовсім крихітні, а я працювати вже не буду якийсь час. Вагітність не була ідеальною, мені довелося брати відпустку власним коштом і лікарняні практично на весь час вагітності. І грошей одразу не стало, хоча чоловік заробляв більше за мене.
Почалися витрати на лікарів, таксі, одяг для вагітних по мінімуму та взуття на низьких підборах. На пологи у хорошому місці треба було збирати гроші і довелося заощаджувати на всьому. Тепер я розумію, що треба було спочатку назбирати багато грошей, а потім народжувати. А тоді здавалося, що трохи піднапружимося, і все вийде. Ось і припинилися розмови чоловіка про трьох дітей.
Після народження дитини легше не стало. Я розраховувала годувати грудьми, скоріше навчити дитину ходити на горщик, щоб заощаджувати на памперсах. У результаті молока у мене не було, довелося купувати суміш, дешевою годувати дитину було шкода, почали купувати найдорожчу, на ній і залишилися. Дитина на горщик ходити принципово відмовлялася до 3,5 років, і памперси відлітали, як листя восени. Одяг для дитини купували за мінімумом, але якісний і це виходило дорого.
Я не є найкращою на світі мамою і із задоволенням вийшла б на роботу буквально одразу після пологового будинку. Але віддавати дитину в ясла не хотілося, шкода. На няньку грошей не було. З дитиною допомагала фізично моя мама, але сидіти з нею, щоб я одразу бігла на роботу, вона не хотіла. Боялася відповідальності і вважала, що мені краще вдається доглядати дитину. Ось я і засіла в декреті в надії на садок у 3 роки.
Чоловік був шокований тим, які витрати пішли. А ціни на їжу та все інше теж не стояли на місці, зростали. У нас почалися сварки на ґрунті грошей. Чоловік лютував, що мені постійно на щось потрібні гроші, і що його зарплата витрачається за пару днів. А зарплата не була такою величезною, я не витрачала на себе нічого, не купувала косметику, одяг, економила на їжі для себе, покупки були тільки на їжу для всіх і на дитину, все за класикою жанру.
Сам чоловік на їжі собі економити не прагнув, я теж намагалася його в цьому не обмежувати, адже працює за двох, втомлюється, нехай хоч їсть нормально. Ну, і у чоловіка почали виникати питання, куди це дівається так швидко стільки грошей. Але на роботу мене він ще не гнав. Як не противно було, але довелося почати вести домашню бухгалтерію, збирати чеки та давати чоловікові звіт, скільки куди витрачено. Він трохи заспокоївся.
Коли настав заповітний час, йти дитині до садка, вже йшла повним ходом війна, і в садок нас не взяли. Та й дитина не була готова до садка — ще не ходила на горщик, як я не билася. Моя мама вже погоджувалась сидіти з дитиною, коли я піду на роботу, але тут у неї у самої почалися проблеми зі здоров’ям. Вона вирішувала їхній рік і так і не вирішила. Поки не вирішить, сидіти з дитиною не буде. І мені довелося двічі продовжувати декрет. Насправді, я затрималася на зайвий рік.
Після першого продовження чоловік був незадоволений, але тримався в руках. Після другого почав наїжджати на мою маму, чому вона так довго вирішує проблеми зі своїм здоров’ям і не сидить із нашою дитиною, як обіцяла. Я й сама не дуже задоволена ситуацією, але розумію, що мати взагалі могла б і не погоджуватися займатися дитиною. Вона свою дитину вже виростила, має право взагалі жити собі. І так допомагає щодня, що може.
І ось під час останньої сварки з чоловіком прозвучав мені закид, що я так довго сиджу в декреті. Сварка почалася через те, що чоловік вирішив влаштувати собі багато вихідних на свята. Прямо через день вихідний. Працює він досить напружено, у вихідні має, звичайно, право. Але треба враховувати ситуацію.
Чоловік узяв гроші у борг і купив собі машину. Я не підтримувала цієї ідеї, але мене особливо і не питали.
Через те, що більша частина зарплати чоловіка почала йти на виплату боргу, ми спочатку влізли у додаткові борги та кредити, а потім сіли на хліб та воду. До зарплати чоловікові треба зробити багато роботи, а якщо він так багато відпочиватиме, то нічого не зробить, і платити йому не буде за що. А тут треба платити кредити та повертати борги. І жити на щось. І я спробувала сказати, що це занадто багато вихідних. У відповідь почула, що можу сказати спасибі моїй мамі, що вона не хоче сидіти з дитиною.
А потім чоловік почав кричати на мене: «Хочеш, я знайду тобі роботу ближче до будинку? Хочеш, знайду?».
Тепер я в шоці і розумію, що розлучення неминуче. Я давно вже намагалася доглянути підробіток, але дитина дуже активна, по господарству треба все встигати, напевно, я некваплива, але в мене б так і не вийшло — працювати вдома, господарювати однією і займатися дитиною. Чоловік допомагати по господарству мені точно не стане. Крім того, всі підходящі роботи тільки офіційні, на моїй роботі мені заборонено працювати за сумісництвом, заради тимчасового підробітку я не можу звільнятися з нормальної роботи.
Я запропонувала чоловікові найняти няню на 12 годин на день, саме стільки я була б відсутня, якби вийшла з декрету на свою роботу. А тоді я вийду на роботу. Виливається це в нечувану суму, якщо судити за розцінками в Інтернеті. Моя зарплата складає половину цієї суми. Пояснила, що тоді в моїй роботі якось і немає сенсу. Сказала, що буду рада, якщо він і справді знайде мені роботу додому, тільки неофіційну, бо з офіційної я звільнятися не хочу, вийду туди після декрету.
Але тільки ось як бути з активною дитиною, яка заважатиме мені працювати, не знаю. І вдома тоді я нічого робити не буду. Нехай чоловік готує собі сам. Він злий, дико на мене глянув і тепер мовчить.
Розумію, що кохання пройшло, а чоловіку я байдужа. Про рішення народити дитину він, мабуть, уже сто разів пошкодував. А розрулювати цю ситуацію тепер мені. Все життя, що залишилося. А здавався ж серйозною людиною, яка знає, чого хоче.
