Мова піде про Степана, сина моєї підопічної. Коли Степан служив в армії, познайомився з дівчиною і вирішив залишитися жити разом з нею. Алла мати Степана, не могла цього допустити, адже Степана з армії чекала Ліля, вже засватана була, соромно, що свати скажуть. Алла обманула Степана, що нездужає, зробила документи і його відпустили у відпустку, а потім взагалі комісували.
Степан зустрівся з Лілею, між ними спалахнули почуття, а потім Ліля сповістила, що при надії і справили весілля. Алла раділа, все вийшло так, як вона хотіла. Через кілька тижнів після весілля, на адресу Алли для Степана прийшов лист, писала Людмила, армійська дівчина Степана. Алла відкрила конверт і прочитала. У листі дівчина цікавилася, чому Степан їй не пише, чому не їде назад в частину, чи все нормально з його мамою. Алла розірвала лист разом з конвертом і викинула в піч. Через тиждень прийшов ще один лист, в ньому було сказано, що Людмила ходила в частину і дізналася, що Степана комісували, і що Людмила була у лікаря і вони зі Степаном скоро стануть батьками. Алла розлютилася, взяла аркуш паперу, ручку і написала Людмилі лист:
Дівчино, не пишіть сюди більше, Степан тут більше не живе, він одружився, дружина його чекає дитину і взагалі вони переїхали. Прощавайте.
Звісно, Степан нікуди, не виїжджав і не збирався, Алла спеціально сказала неправду, щоб дівчина не писала листи, а якщо надумає його шукати, то нехай пошукає, сусідній області, вона велика, спробуй знайди. Більше від дівчини листів не було.
Алла укладала внучку, Степан з Лілею попросили посидіти, поїхали до сестри Лілі на весілля, в вікно побачила, що пройшла поштарка. Алла вийшла у двір і заглянула в поштову скриньку, взяла лист, знову писала Людмила. Алла хотіла відразу спалити його, але все ж відкрила. У конверті була фотографія дитини і ззаду підпис “Степане, це наш з тобою син Андрій”
У Алли загорілися щоки, дитина так сильно схожа на її сина в дитинстві і на маленьку онуку. Весь день Алла провела в роздумах, розповісти синові чи ні, може все розповісти чоловікові, він дасть пораду. До вечора рішення було прийнято, нікому нічого не говорити, конверт спалити, а фотографію заховати. Людмилі Алла нічого не відповіла і листів більше не приходило.
Відтоді минуло тридцять років, Алла зберігає цю таємницю досі, вперше про неї вона розповіла мені, показала фотографію онука. На моє запитання чи шкодує вона про скоєне, Алла відповіла, що нічого шкодувати, вона зробила все правильно, ту дівчину і її сина вона не знає, чужі люди.
Мені важко зберігати чужу таємницю, я як учасник цієї історії. Алла називала ім’я, прізвище дівчини, місце служби сина і я через соцмережі знайшла цю жінку і її сина. Андрій дуже схожий на Степана, у нього вже є діти. Я показала сторінку Андрія Аллі, вона побачила внука, правнуків і сказала: “Вони і без нас чудово живуть!”
Я постійно думаю про це, мені якось не по собі, повинен же Степан знати про сина, онуків, спілкуватися з ними, а може і знає, та при матері виду не подає. Я стороння людина і легко знайшла її в інтернеті, а у Степана про Людмилу більше інформації.
Просила Аллу розповісти все синові, але вона на цю тему розмовляти не бажає.
Автор: Люба.
Фото ілюстративне.
