Моя похресниця Наталка завжди була дуже відвертою зі мною. Ми могли говорити про що завгодно – про нову сукню, нових друзів і навіть про життя батьків, причому годинами. Але в один момент все це урвалося. У вісімнадцять Наталка зустрічалася зі своїм однолітком, і я бачила, як їм цікаво разом, як їм весело, легко.
Але якось вона познайомилася із заможним чоловіком, який майже втричі був старшим за неї. Він підвозив її додому у розкішній машині, дарував дорогу біжутерію, запрошував у дорогі ресторани. Але я бачила, що це несправжнє, просто дуже лестить самолюбству Наталки. У подруг і справді від заздрості тьмарився розум. Але це ні в яке порівняння не йшло з тим безпосереднім однолітком Дімою, з яким вона бачилася все рідше. Я помітила, що Діма дуже стрaждaє. Але що тут поробиш? Втішати одного і картати іншу?
Та все ж я вирішила поговорити з Наталкою. Вона поводилася насторожено. «По-перше, у нього є дружина!» – почала я.
– Але вона ж така недалека, нецікава, – ліниво заперечила мені дівчина.
– Наталочко, ти ж знаєш, як я тебе люблю, не буду тобі брехати. Його дружина вродлива, чуттєва, на неї озираються всі чоловіки. Не обдурюй себе. А в твого Вадима Петровича просто комплекс. Він бажає самоствердитися. І обрав для цього тебе. Він хоче своїм знайомим показати нову Барбі, невже тобі любиться роль ляльки?
Наталка обурилася і мовчки вийшла з кімнати. Я дуже розхвилювалася, бо мені здалося, що назавжди втратила довіру Наталки через цю правду. Минуло сім років. За цей час вона жодного разу мені не подзвонила, хоча раніше телефонувала мені і тоді, коли була щаслива, і тоді, коли засмучувалася. А я не хотіла нав’язуватися. Адже що я могла нового додати до нашої розмови?
Та нарешті ми побачилися, причому зовсім випадково – на дні народження у нашої родички. Я її не впізнала. Вона була, звичайно ж, без Вадима Петровича. Манірна, мовчазна, очі погасли. Всі сміються, перебивають одне одного зі своїми веселими історіями. А Наталка як чужа серед своїх, ледь посміхається, киває.
Я чула, що чоловік вже не дуже переймається молодою дружиною. В його автівці деколи бачать інших дівчаток, навіть молодших, ніж Наталка. Тепер вже вона отримала роль дружини – недалекої, нецікавої. І змушена всюди вдавати, що в неї все гаразд. Що вона успішна, респектабельна жінка. Це справді так. Їздить у дорогій автівці, відвідує косметичні салони, спортзали. А от в душі – пустка. І це видно одразу.
Ми намагалися того вечора заговорити, і я бачила, що Наталка теж прагне зав’язати розмову. Але розмовляти нам було ні про що. Навіть про дочку Наталка розповідала дуже неохоче.
Марія Володимирівна, Ужгород
Читайте також: Не думай про погане — захворієш. Варто прочитати кожному!
Джерело.