fbpx
Дозвілля
Повернувшись увечері додому виявили запрошення в передпокої на дзеркалі. Його занесла нам свекруха, бо сестра чоловіка не застала нас вдома і вирішила попросити передати його нам свою матусю. Відкриваємо, читаємо, аж тут помічаємо, що мого імені у запрошенні немає. Тільки чоловікове і відповідно запрошують лише його

Ми давно перестали роздруковувати фотографії, всі фото, які є, ми зберігаємо на зовнішньому жорсткому диску. За порядок в нашому сімейному архіві відповідаю я ─ скидаю фото з телефону та фотоапарату, групую їх у папки, які підписую та виставляю дати.

Сьогодні вранці, відправивши малечу в садок, сіла за комп’ютер, щоб упорядкувати фотографії ще з новорічних свят.

Як завжди, розібравшись з ними, полізла дивитися старі знімки. Ось виписка з пологового будинку, ось наша поїздка в Одесу, а тут ми на ювілеї в моєї мами, ось чоловік на весіллі своєї сестри… На весіллі… Відразу згадала історію, пов’язану з цими фото. Вона є дуже неприємною для мене.

Це було чотири роки тому. На той час ми з чоловіком, прозустрічалися 5 років, і тільки розпочали наше сімейне життя після одруження.

У нього велика родина, купа всіляких родичів, які періодично зустрічаються на сімейних святах. Декого з них я бачила наживо тільки кілька разів, а когось взагалі лише на фото. Найближчих я, звичайно ж, запам’ятала швидко ─ батьків, бабусю з дідусем, двох сестер, дядька.

Я не можу сказати, що ми дуже тісно спілкувалися усі ці роки, зустрічалися лише на свята у батьківському домі ─ на днях народженнях старшого покоління. На Новий рік, зідзвонювалися з його мамою, тому що вона відразу почала вважати мене своєю майбутньою невісткою.

З сестрами при зустрічі, також мило спілкувалися на загальні теми, але не більше. Разом до весілля ми не жили, тому до нас в гості ніхто не заходив. Загалом, все було тихо, спокійно і ненав’язливо.

Через кілька місяців після нашого весілля найстарша із сестер чоловіка теж зібралася заміж. Про це нам повідомила свекруха, мовляв, Катруся готується до весілля, скоро запрошення занесе, давайте подумаємо, що дарувати будемо.

Зійшлись ми тоді на думці, що подаруємо гроші, тільки ніяк не могли вирішити, як наш подарунок краще оформити. Мама запропонувала нічого не мудрувати і просто покласти купюри в конверт, чоловік був більш креативним і хотів зробити гроші частиною букету (обгорнути ними троянди), а мені кумедним видався варіант з надувними кулями ─ «лусни кожну і знайди гроші!»

Минав час, мама коротко розповідала нам те, як проходить підготовка до майбутньої події ─ замовили ресторан, знайшли ведучого, забронювали лімузин, купили запрошення і міні-подаруночки кожному гостю, самостійно прикрасили весільні келихи…

Рівно за місяць ми отримали запрошення.

І я і чоловік в той день працювали, повернувшись увечері додому виявили запрошення в передпокої на дзеркалі. Його занесла нам свекруха, бо сестра чоловіка не застала нас вдома і вирішила попросити передати його нам свою матусю, щоб не їхати до нас вдруге. Адже вона жила на сусідній вулиці і їй було забігти до нас простіше, тим паче, що ключі від квартири у неї були.

Відкриваємо, читаємо, аж тут помічаємо, що мого імені у запрошенні немає. Тільки чоловікове і відповідно запрошують лише його.

Було несподівано і неприємно. Ми з Катею, звичайно, не подруги, але ж я не якесь там тимчасове захоплення її брата, а все ж таки його дружина. Тим більше ні конфліктів, ні суперечок у нас з нею ніколи не було.

Чоловік теж трохи зніяковів, «зараз дізнаємося», ─ каже. Подзвонив. Я не стала підслуховувати, пішла в іншу кімнату.

Він повернувся хвилин через десять похмурий, не знає з чого почати. «Кажуть, що ніякої помилки немає. Катя кличе тільки близьких родичів і друзів, а тебе, так би мовити, вона надто погано знає, бо майже з тобою не спілкувалася…»

Безумовно, кого саме запрошувати на таку подію, це справа кожного, але розділяти чоловіка та дружину?.. І головне спочатку танцювати на моєю весіллі, а потім заявити, що вона мене знати не знає? Сильно, нічого не скажеш.

Чоловік було заявив, що теж нікуди не піде, але я його вмовила. Зрештою, красиво це чи ні, та його сестра має повне право вибирати своїх гостей. Один плюс ─ мені тоді не довелося шукати, хто б мене підмінив на роботі у цей день.

Коли чоловік повернувся з весілля я його ні про що не розпитувала, він також, чудово бачив, який у мене настрій, тому не став мені нічого розповідати.

Ось стільки часу пройшло, вже й забулося все, а на фото натрапила і образа прокинулася. Та я не злопам’ятна, а просто дуже вразлива

На родинних застіллях усе, як і раніше мило й культурно. До наступної важливої події, напевно.

Фото ілюстративне.