fbpx

Потрібно жити для себе, а не для своїх дітей. Тепер думаю, краще б у дитбудинок сина віддала, а не свекрухи колишній. Цінував би матір. А тепер спілкується зі своїм біологічним батьком та мачухою. А я стала поганою. Бог їм суддя.

Потрібно жити для себе, а не для своїх дітей.

Коли синові було три роки, він захворів. Його поклали на лікування до санаторію.

Два роки, що вихідних, їздила до нього. Купувала все: ліки, фрукти, іграшки, книжки. Нічого не шкодувала.

Працювала, добре заробляла та все витрачала на сина. А поки я їздила до сина, мій чоловік завів собі коханку. Розлучення з ним забрав у мене багато сил. Це окрема історія. Але все пройшло.

Сина виписали за два роки. У сім років, як і всі, пішов до школи. Син просив: “Мамо, давай собі тата заведемо, у всіх у дворі є тата, і я хочу”. І просив братика. Невдовзі я вийшла вдруге заміж і народила другого сина.

Щоб вижити та прогодувати дітей, нам довелося виїхати з рідкого села до Києва. Жили у важких умовах, було тяжко матеріально. І я вирішила віддати на цей час старшого сина своєї свекрухи від першого шлюбу, а через півроку хотіла його забрати назад. Аліменти мій колишній не платив та ще й квартиру моїх батьків відсудив. Зі свекрухою він був у добрих відносинах.

За півроку свекруха мені сина не віддала. Сказала, що ми самі невлаштовані, не дасть, мовляв, дитині поневірятися по кутках. Так старший син залишився у бабусі.

Я чим могла, допомагала, надсилала йому всю свою зарплату. Коли виходило влаштуватися на роботу, гостинці привозила у відпустку, до себе запрошувала, листи писала, дзвонила.

І синок приїхав до нас в Київ. Жив у нас, харчувався за наш рахунок. Мій чоловік влаштував його на роботу, я допомогла йому сплатити перший внесок на вищу освіту, купила йому ноутбук.

Син одружився, купив квартиру, народився у нього свій синок. І ось тепер я отримала у відповідь синове кохання. Він написав, що знати мене не хоче, і я йому не мати. Може, я його погано виховала? Але життя дуже складне. І сподіваюся, все розставить на свої місця. Тільки Бог є.

Пройшло 30 років, і мій перший чоловік попросив у мене вибачення за той біль, що мені завдав під час розлучення. Нехай пізно, але дійшло.

І через 30 років все повторюється, як мій перший чоловік неправдою відсудив квартиру моїх батьків, так і у мого старшого сина його друга дружина також неправдою відсуджує його зароблену квартиру.

Тепер чекатиму, коли його син, а мій онук, також скаже йому, що він не батько, як я почула від нього. Адже не відомо, як далі все складеться. І я думала, що буду найкращою матір’ю і все вкладу в сина. Книги читала, говорити вчила, енциклопедії купувала, його навіть вундеркіндом у дитинстві звали.

Але що спромоглася, те віддала. А тепер думаю, краще б у дитбудинок віддала, а не свекрухи колишній.

Цінував би матір. А тепер спілкується зі своїм біологічним батьком та мачухою. А я стала поганою. Бог їм суддя. Дуже боляче!

Вибачте, може я не права. Але дуже боляче. Одне зрозуміла — треба любити себе.

You cannot copy content of this page