Ми стали вибухонебезпечними.
Я не люблю непроханих порад. Маю на них алергію. Але зараз дам кілька.
Моліться так, як вмієте. Не моліться так, як не вмієте.
Не пересилайте тексти сильних чи слабких молитов усім підряд. Кожен від початку війни вже згадав бодай “Отче наш”. Навіть якщо не знав.
Я проти будь-яких пересилань. Принаймні не готова ще й у повідомленнях отримувати цю інформацію, яку пишіть всі притомні новини і сторіси всіх, за ким стежу. Гадаю, від початку того пекла кожен знайшов собі надійне джерело інформації. А хто не знайшов, тому не треба слати нічого, бо людина обрала не знати цього і спати трохи спокійніше.
Люди поширюють фейки, потім розвінчують їх і теж мусять це поширити. Потім поширити поширення розвінчення. У нас скоро мозок розплавиться від кількості однакових поширень.
Розумію, що хтось себе знайшов у цій роботі і чується дуже причетним до боротьби через оте поширення неперевіреної, але дуже емоційної інформації. Дайте собі спокій. Помити посуд – краще рішення.
Ця повномаштабна війна мала б увімкнути повномаштабне критичне мислення. Але щось не йде. Увімкнулося поширення сміття, осуд всіх, хто не поширює того, що хтось поширив, хто не крикнув того, що інші крикнули. Нерви натягнулися так, що зараз порвуться, як павутина. Не варто нервуватися через те, що хтось нервується не так, як ви.
Пора видихнути. Поїсти. Поспати. Перестати бути таким дико корисним у всіх соцмережах: коментарях, публічних судах і переписках. Перестати щось комусь доводити.
Пора стати корисним у міру. Інколи сумніватися. Інколи не реагувати. Не судити. Зберегти сили для обіймів тих, хто тут – перед носом. Бо оцю соцмережну напругу кожен несе у свій дім і б’є током найближчих, котрих і так болить те, що зараз діється.
Порада: сваріться з Богом. Це теж молитва. Виговоріть Йому все, що хочете сказати під кожним дописом великими буквами. Бог ще не таке чув. Кричіть до Нього, Він не перебиває. Віддайте Йому увесь гнів, смуток, лють. Його обійми – це для когось зараз єдине безпечне місце. Він це все утилізує і поверне нас, як новеньких, до людей, яких нам більше не захочеться вчити жити.
Він точно не осуджує за таку поведінку.
Я перевіряла.
Антонія Зоряна Шелепило, сестра монахиня, редемптористка УГКЦ
