У мене є близька подруга, з якою ми не розлий вода ще зі шкільної парти. Всі радощі й негаразди ми завжди ділили з нею разом, я – хрещена її доньки, яку люблю, як свою власну (своїх дітей у мене немає). Ми обидві рано вийшли заміж, потім розлучилися, у кожної були якісь стосунки, якими ми ділилися одна з одною. А нещодавно у Тані (назвемо її так) з’явився новий прихильник, який молодший за неї на двадцять років. Спочатку я не сприймала їх стосунки, як щось особливе, та й вона сама розповідала про свого молодого нареченого з деякою часткою гумору. Але з часом я помічала, що їхні стосунки стають занадто серйозними, та й Таня стала шанобливіше відгукуватися про свого хлопця, вже не дозволяючи собі жартів на його адресу.
Вони почали жити разом, коли не подзвоню їй, вона весь час з Віталиком, навіть зустрітися особливо ніколи. Я не ображалася – думала, що це захоплення скоро мине, адже він лише на сім років старший за її доньку. Але коли вона мені повідомила, що виходить за нього заміж, чесно кажучи, втратила дар мови.
Я одразу ж помчала її рятувати, відмовляла, як могла, наводила купу прикладів і аргументів. Але вона тільки посміхалася і казала, що ніколи ще в житті не була така щаслива, як зараз. Я вирішила взяти в союзники свою хрещеницю, але, на мій подив, дівчинка стала на бік матері і заявила, що не хоче втручатися в її життя.
Весілля молодята відгуляли в оточенні лише найближчих людей (я була свідком). Це було схоже на казку, у моєї подруги світилися очі, а її наречений не відходив від неї ні на крок. Не знаю, як у них складеться подальше життя, але я зараз заздрю їй білою заздрістю і розумію, що вік справжньому коханню зовсім не перешкода.
Валентина, 52 роки.
Фото ілюстративне.
