Ми увійшли у період який у церкві називається Передріздвяним постом і триває як і Великодній піст – 40 днів.
Але цей піст передріздвяний має інше призначення в нашому житті, і звичайно і в духовному житті. Він більше пов’язаний із створенням людини, проблемами людського життя, а відтак завдання цього посту подібне сенсу Старого Завіту – як в тодішніх людях вибраного Божого народу пробудилася туга за спасінням, яка конкретизувалася в тузі за Спасителем, щоб подібно сталося за цих 40 днів і у нашому житті.
Людина так побудована або собі так будує життя, що створює таку теорію власної самодостатності, спроможності вирішити всі свої проблеми власними силами. І ця ілюзія самодостатності є одна з найглибших проблем, які людина в житті покликана розв’язати. Бо правда така, що якими б теоріями ми себе не заспокоювали, ми не є істота самодостатня, по-перше ми істота суспільна – знаходимося в оточенні інших людей. Це вже свідчить, що не все так просто з нашою самодостатністю. Сама людина навряд чи виживе в тому світі. Хоча вона може як завгодно себе заспокоювати, що все добре, але корінь оцього почуття відносності нашого буття міститься не в самому житті нашому, а глибше. А саме коренем цього є наше відношення до Господа Бога і визнання тої правди, що ми з Богом є дуже пов’язані, тому Бога звемо нашим Творцем.
Те, що ми не завжди відчуваємо цю правду це не є проблема Господа Бога, це є наша проблема. І це є перша проблема Передріздвяного посту – вийти з тої ілюзії самодостатності і запрагнути повноти, почерпнути яку потрібно зовні себе самого, а не в собі знайти. І Божий народ Старого Завіту проходив подібний процес протягом багатьох поколінь. Коли оце віддалення від Бога поступово почав щораз більше усвідомлювати як проблему.
Ще наступний крок був, що нам робити, якщо ми в житті не є самодостатніми? Як вийти з цього становища? Це вже було питання так званого спасіння людини, як спастися з такої життєвої ситуації, яка позначена відносністю. Якщо є спасіння, то в чому воно? І от пророки старозавітні діяли і поступово приводили до тої правди, що нам до спасіння потрібен хтось, котрого пророки звали Месією, помазаником Божим. І коли ми будемо готові його прийняти, в цьому є сенс того очікування, або нашого посту. Тоді Йому найкраще буде увійти у наше життя.
Чому цей піст зветься Передріздвяним? Бо власне прихід Месії і асоціюється зі святом Різдва. Але щоб ми це пережили як справді свято нашого життя, а не просто дату календаря нам потрібно затужити за Месією, захотіти з Ним зустрітися, відчути прагнення бути ближче до Нього. Це і є мета цього посту. Якщо такі цілі ми собі спробуємо поставити на цей піст в який ми входимо, за тим уже буде стояти розуміння чому ми постимо і до чого прямуємо і ті цілі сповняться. А відтак уже зустрівши Христа у Різдві ми вже будемо вчитися будувати з ним відносини з дня на день. А зараз ще піст, бо ми ще так не вміємо, тому ми ще не в повноті нашого існування, тому нам потрібно тужити повніше, глибинніше, щасливіше і для цього цей піст. Тому рухаймося в такому напрямку посту, задля якого він існує.
