fbpx
Дозвілля
Після повноліття Наталя повернулася додому. Настя хоч і пустила її, розуміла, що сестра має право на цю квартиру, але всіма способами її прагнула витурити

Давай знову спробуємо стати сестрами.

— Насте, мені немає, де жити, — здивована Наталія дивилася на валізу в коридорі.

— Не потрібно було залицятися до Петра, ти ж знала, що ми зустрічаємося, — відповіла сестра.

— Насте, ти чого? Коли б я встигла? Додому тільки переночувати приходжу. І Петрик у тебе не принц, щоб за ним бігати: лисий, впертий, брр. Як ти з ним живеш?

Настя гримнула долонею об стіл і гукнула:

— Йди звідси, буде вона мені ще тут варнякати. Заздриш? І взагалі, це моя квартира, — і виштовхнула сестру за двері.

— Це і моя квартира теж!, — сказала Наталія в зачинені двері і пішла вниз по сходах. «Переночую у Валі, — вирішила вона, — поки сестра не заспокоїться». Але було так прикро, дуже важко, коли підводять рідні люди.

Настя була старшою за Наталію на п’ятнадцять років. Їх спільна мама Ірина довго жила одна зі старшою донькою, поки не зустріла Вадима. Народила Наталю і занедужала. Чоловік відразу пішов, така дружина — непотрібна дружина. Ось цього Настя не змогла пробачити сестрі, звинувачувала її в тому, що мати нездужала. І коли тої не стало, Наталю відвезли в сиротинець.

Після повноліття вона повернулася додому. Настя хоч і пустила її, розуміла, що сестра має право на цю квартиру, але всіма способами її прагнула витурити. Настине особисте життя не склалося, вона іноді зітхала і говорила про порчу. Але Наталя здогадувалася, що справа в характері сестри. Та була досить зухвалою та далеко не доброю.

Через місяць Наталія вирішила з’їздити додому, поговорити з Настею. Хоч Валя і говорила Наталі, що вона не заважає, але та розуміла, що їй не комфортно. Адже у подруги були серйозні стосунки і справа йшла до весілля. Це справа часу: рано чи пізно їй доведеться переїздити.

Настя зустріла її холодно:

— Чого приперлася?

Наталя спробувала поговорити мирно.

— Сестро, давай знайдемо компроміс: я теж прописана в цій квартирі і маю право тут жити.

Сестра насупилася.

— Давай подумаємо, хто має або не має права. За квартиру всі ці роки платила я, ремонт теж оплачувала сама. Заплати мені половину і живи скільки хочеш.

Наталя заперечила.

— Але ж я тут не проживала, і де я візьму таку суму? Ти ж знаєш, скільки я отримую. Давай віддаватиму тобі частинами.

Настя відчинила вхідні двері.

— Ніяких частин. Принесеш гроші, потім поговоримо.

Через деякий час Наталя забула цю неприємну ситуацію. На весіллі подруги вона познайомилася з другом нареченого, Женею і переїхала до нього. У нього прекрасна сім’я, де її прийняли дуже добре. Скоро вони одружилися. Наталія надіслала запрошення Насті, але та не прийшла.

Відтоді минуло багато часу. У Наталі було двоє чудових синів. Про Настю вона і не згадувала. У неї були інші турботи. Старший син зібрався одружуватися і вона дуже хвилювалася, хоча дівчина сина їй подобалася. Напевно, це були прості материнські ревнощі, наче ще вчора був маленьким, а зараз створює свою власну сім’ю.

Несподіванкою був дзвінок від сестри, вона попросила Наталю прийти. Сестра йти не хотіла, вона не відчувала особливої любові до Насті, тим більше розминулися вони на життєвих перехрестях не найкращими подругами. Але все ж таки поїхала.

У квартирі було страшенно брудно. Давно не мита підлога, неприємний запах. Настя лежала, а поруч на столі біля ліжка стояла купа пігулок.

— Дякую, що прийшла, — промовила Настя.

— Ти зателефонувала і я приїхала. — похитала головою Наталя і озирнулася, — А що, твій Петрик не може прибрати?

Настя закашлялася.

— Ну ти й згадала. Він мене покинув, через рік після того, як ти пішла. Заміж я так і не вийшла, хоча чоловіки були. Втікали від мене, хто через місяць, хто через тиждень, а ти як?

Наталія не хотіла відповідати і запитала:

— Навіщо ти мене покликала? У мене багато справ, вибач.

Настя зітхнула.

— Я розумію, ти на мене сердишся, знаю, що сама винна, але мені захотілося у тебе за все перепросити. Мені недовго залишилося, давай спробуємо знову стати сестрами?

Наталя розгубилася. Вона вже звикла до того, що у неї немає рідних, крім своєї сім’ї, а тут це дивне прохання.

— Давай спробуємо, — нерішуче відповіла вона.

— Дякую, сестро! — з почуттям провини сказала Настя і заплакала.

Напевно це були сльози каяття і розтопили серце Наталі. Вона розплакалася та обійняла сестру. Пізніше вони зі сміхом витирали одна одній сльози і Настя розповідала про маму: про їх спільну маму, яка ні за що б не допустила їх сварки на довгі роки. Рідні люди завжди повинні бути поруч, не дивлячись ні на що.

Фото ілюстративне.