Як все ж буває. Всі завжди із захопленням відгукувалися, коли чули, що я заміжня вже 30 років. Наш шлюб воістину був міцним і надійним. Я так вважала.
Я вийшла заміж в 21 рік. Молода дівчина, яка закохалася в свого сусіда по під’їзду. Він відповів мені взаємністю, і ми створили сім’ю. Спочатку на світ з’явився наш син Єгор, а після і його брат Антон. Ми жили, душа в душу, розуміли один одного з півслова. Іноді я навіть думала, що це сон, і він може закінчитися. Так і сталося.
Наші хлопчики виросли і пішли від нас. Ми знову залишилися удвох як тоді, ще до їх появи. Ми стали кращими друзями і з нетерпінням чекали, коли хлопчаки зроблять нас дідусем і бабусею.
Не знаю, на якому етапі щось пішло не так. Я не помітила зміни у ставленні чоловіка до мене. Він був шанобливий і уважний як завжди. Але він змінився в іншу сторону. Мій чоловік, чомусь вирішив, що в 50 потрібно змінити стиль. Він став інакше одягатися і навіть змінив зачіску.
На його ювілей зібралася вся родина. Тоді під час тостів мій чоловік сказав:
— Підіймаю цей келих за другу молодість. За життя яке не закінчується у п’ятдесят. За нові обрії і горизонти, за те, що б ми не забували, що жити треба тут і зараз.
Шкода я не відразу зрозуміла, що він має на увазі.
Чоловік став затримуватися на роботі, додому приходив в піднесеному настрої. Я й подумати не могла, що причиною такої поведінки стала інша жінка. Одного разу коли я йшла по вулиці, до мене підійшла молода жінка. Вона не представилася, а просто попросила поговорити зі мною. Я не могла зрозуміти, що потрібно цій особі, але погодилася.
Ми сіли на найближчу лавочку. Дівчина довго не наважувалася почати. Видно було, що вона дуже хвилюється. На вигляд майже в половину молодша від мене, ну може максимум 30 років, симпатична і боязка. Я чекала, коли вона почне говорити, а вона замість цього просто розплакалася. Я ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Крізь сльози дівчина сказала, що любить мого чоловіка і благає мене, його відпустити. Вона повідомила, що вже близько півроку вони зустрічаються, і він відчуває до неї ті ж почуття, але не наважується образити мене, тому що у нас з ним сім’я. В кінці моя співрозмовниця вимовила фразу, яка мене просто ошелешила:
— Ви ж пожили добре – дайте іншим пожити!
Я не знала, що сказати і як взагалі реагувати на цю сповідь. Я встала і пішла додому.
Увечері чоловік прийшов додому, як ні в чому не бувало, і в хорошому настрої. Воістину любов окрилює, подумалося мені. Було так сумно і прикро, але я не знала, як почати цю розмову. Мені потрібно було подумати.
На наступний день були тридцяті роковини нашого весілля. А мені не до свята, з голови не виходила та дівчина. Під час вечері в ресторані, куди запросив мене чоловік, я прийняла рішення все обговорити. Я безпосередньо запитала чоловіка як довго і з ким він мені зраджує. Тільки я відразу попросила не ображати мене своєю брехнею і сказати правду. Спасибі йому за чесність. Він відповів лише, що вони разом півроку, і він її любить. А як же я? Як виявилося, до мене у нього інші почуття: подяка за прожиті разом роки і за наших хлопчиків.
Я не стала його тримати і відпустила. Наскільки мені відомо, вони живуть разом. Не знаю чи вийде у них сім’я, але я їм бажаю щастя. Ось так міцний розсипався під впливом часу. Але я не засмучуюсь. Тепер я живу дітьми і онуками. Вони у мене молодці. Невістки, правда, трохи не такі, як я вважала раніше, але нічого, думаю я це швидко виправлю. Часу у мене тепер вдосталь.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
