Швидше за все, я не одна така в світі. Хто має батьків старого гарту, той мене і зрозуміє.
Справа в тому, що вони не дають мені жити, так би мовити своїм розумом. Постійні указки і коментування моїх дій дістають мене де б не знаходилась. Вся справа в поглядах на світ і правильність життя.
Мої улюблені батьки ставляться до категорії людей, яких я називаю «старого гарту». Не хочу нікого образити, але їх розуміння правильного і неправильного дуже категоричне і принципове. Для них існує тільки одне правило: існує лиш їхня думка і все.
Я відношу себе до об’єктивних. У мене є своя власна думка, але це не означає, що всі інші думають неправильно. Я нікому не нав’язую свої погляди на життя. Якщо я вирішила зробити ось так, то ось так і зроблю. Особисто для мене це правильно. Хто не згоден, переконувати не збираюся.
Мама і тато ж, навпаки, будуть гнути свою лінію і наполягати на своєму, навіть якщо це ніяк не стосується особисто їх. Я заміж виходила за коханого. На той момент він був простим студентом, і закінчував університет. Але, на їхню думку, я повинна була знайти собі чоловіка, який вже відбувся і може утримувати сім’ю.
Скільки мені довелося витримати, поки ми розписалися, це важко описати. Місяців зо два щоденного моралізування. Після весілля, думала, відступлять від мене. Але помилялася.
«Перемивання» тривають і до сьогоднішнього дня. Навіть успіх чоловіка у професійній діяльності не довів їм, що і вони можуть бути не праві. Марно.
Зараз у нас вже двоє діток. Ми записали їх в садок і чекаємо своєї черги. Але і тут батьки не дають нам спокою. То садок не такий, то вихователі не підходять, то місце розташування не підходяще, і цьому немає ні кінця ні краю. Намагалася вже розмовляти з ними, пояснюючи, що їм пора вже розслабитися і жити спокійно. Казала, що ми самі можемо вирішувати свої поточні питання, і їм не варто так турбуватися.
Але щоразу чую одне й те саме: що у нас немає поваги до старших, і поводимо ми себе, як підлітки. З огляду на те, що нам з чоловіком по тридцять п’ять років, ми абсолютно незалежні від батьків в усіх напрямках, то ми маємо повне право на самостійне прийняття рішень по життю. Можливо, і є такі діти, яких влаштовує така поведінка батьків, але тільки не нас.
Епопея з садком триває. Нещодавно мама подзвонила і сказала, що наш садок відноситься до гіршого в районі, на думку її авторитетної подруги. Ця подруга все життя просиділа за спиною чоловіка і жодного разу в житті нічого сама не зробила. Але саме вона сказала і моя мам повірила і радить нам серйозно задумались над зміною.
Я розумію, що змінивши садок ми все одно їм не вгодимо. Мені соромно уже перед чоловіком. Його батьки адекватні і жодного разу не намагались нас моралізувати. Невже доведеться припинити спілкування з ними?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
