Мамо, можна я буду жити з бабусею і дідусем? Назавжди?
Мене звати Олена, мені 30 років, і я розлучена вже два роки. Мій син
Олено, а якщо він заплаче? Що я маю робити?
Два роки тому я вважала себе найщасливішою жінкою. Ми з Тарасом одружилися після трьох
— Ігоре, комора ломиться від банок, але дітям — ні краплі! — вигукнула Валя, ховаючи ключ у кишеню фартуха
— Ігоре, комора ломиться від банок, але дітям — ні краплі! — вигукнула Валя,
– 25 000 гривень – ось сума, яку я написала на папері, – сказала я Олені, кладучи аркуш на стіл
– 25 000 гривень – ось сума, яку я написала на папері, – сказала
“Мамо, ти ж розумієш, ательє вже не те, а квартира в центрі – золото, краще продай і поділи зараз, щоб без сварок після”, – сказав Ігор, дивлячись на брата Василя, ніби вони давно все обговорили
“Мамо, ти ж розумієш, ательє вже не те, а квартира в центрі – золото,
“Мамо, ти чекаєш дитину? У твої п’ятдесят два?!” – не стримався Андрій, і кімната ніби стиснулася від його слів. Я сиділа поруч, тримаючи руку свекрухи, яка щойно зізналася в цій правді: вдова, бабуся двох онуків, а тепер – мама хлопчика, молодшого брата мого чоловіка, тобто дядька для наших Марії та Богдана, які старші за нього на роки
“Мамо, ти чекаєш дитину? У твої п’ятдесят два?!” – не стримався Андрій, і кімната
“А нам, що робити? Весілля без дітей. Дай нам відпочити, чи ти вирішила сім’ю на незнайомця проміняти?” – говорила вона ображено
Соломія, моя семилітня онучка, гралася в своїй кімнаті, а Андрій, зять, десь запізнювався з
“Бабусю, я в халепі. Зараз під’їде мій друг, віддаш йому гроші – терміново, бо час іде!” – голос онука тремтів, розтоплюючи мою обережність. Я кинулася до шафи, руки тремтіли над пачкою, думки гасали: заради онука готова на все! Але в якийсь момент я догадалась задзвонити дочці
“Бабусю, я в халепі. Зараз під’їде мій друг, віддаш йому гроші – терміново, бо
Кожного місяці мені надходить пристойна сума від Романа. Його дружина не підозрює про нашу таємницю, а в мене росте дочка, копія його, з тими ж виразними очима, що нагадують про наші зустрічі. Перекази годують її мрії, але скільки я ще зможу жити у брехні – не знаю
Кожного місяці мені надходить пристойна сума від Романа. Його дружина не підозрює про нашу
А квартира — то наше майбутнє, не можна її чіпати. Ти ж старший, Андрію. Хто, як не ти, допоможе? Твій брат, той молодший, ще зелений, де в нього такі гроші? Він у мене тільки на роботу влаштувався, сам ледве кінці з кінцями зводить
— Мамо? Що сталося? Ти як? — Андрій майже кричав у слухавку, його голос

You cannot copy content of this page