Дозвілля
– Ти що, ненормальна? – заявив Ігор, поглянувши на букет. – Ти взагалі розумієш, що це виглядає дивно? Квіти чоловіку? Чи ти з якимись примхами?
Познайомилися ми з Ігорем зовсім випадково, у компанії друзів. Спочатку він навіть не справив
Гумор
На обличчі Марії яскраво відображалися всі три її вищі освіти. Через це чоловіки з нею тільки віталися.
Знайти чоловіка, якого б не відлякав Машин інтелект, було завданням із зірочкою. Тож Марі
Дозвілля
Останнім часом мати почала дивитися на дочку косо, чіплялася до кожного її слова та вчинку. Анна подорослішала та стала красунею. Чи то від заздрощів, чи то від того, що дві жінки не уживалися під одним дахом
— Невдоволена чимось — нехай їде, нема чого на нашій шиї сидіти, життя з
Дозвілля
– Та з якого дива ти вирішила, що тобі хтось чимось зобов’язаний? — обурилася на Віру мати. — Хочеш жити окремо? Знімай квартиру і роби там усе, що хочеш. Забудь про бабусину спадщину — тобі нічого не дістанеться!
— Та з якого дива ти вирішила, що тобі хтось чимось зобов’язаний? — обурилася
Дозвілля
Свекруха, як тільки переступила поріг, відразу ж почала тикати нам в ніс своєю дешевою ікрою. – Я не з пустими руками до вас. Ось, Оксано, в тебе є багет свіжий і хороше масло? Тільки не спред, бо з такою ікрою треба справжнє масло їсти, – звернулася до мене Ольга Яківна, з виглядом, ніби принесла щось королівське. – Мамо, в нас вже все готове, а цю ікру, будете йти додому, і з собою заберете, бо ми таке не їмо, – відверто сказала я. Ну повинен був хтось її поставити на місце
Свекруха, як тільки переступила поріг, відразу ж почала тикати нам в ніс своєю дешевою
Дозвілля
Збираєшся дружині машину подарувати? А у сестри квартира без ремонту стоїть! — заявила мати і почалася сварка
Збираєшся дружині машину подарувати? А у сестри квартира без ремонту стоїть! — заявила мати
Дозвілля
— Ви справді вважаєте, що я повинна витратити всі гроші на ваш Новий рік? — здивувалася я, вивчаючи список свекрухи
— Ви справді вважаєте, що я повинна витратити всі гроші на ваш Новий рік?
Дозвілля
Аню, ти на мене не ображайся, але так як ви живете, це не нормально, – сказала мені мама Ореста за святковим столом. Я спробувала зберегти спокій, але відчула, як всередині все стискається. Це вже була не перша подібна сцена, і, здається, мій терпець урвався. – Ви домоглись свого! Все! Хватить! Більше мене ви, дорога свекрушенько, тут не побачите!
– Аню, ти на мене не ображайся, але так як ви живете, це не
Дозвілля
Олю, ходи, я тобі щось покажу, – вигукнула подруга, коли ми зустрілися в кав’ярні після роботи. Ми стояли біля вікна і дивилися на лавку в парку. Там сиділа Леся Василівна. Поруч із нею – Іван, сусід і близький друг родини, якого всі вважали “душею компанії”. Їхні голови були схилені одна до одної, а його рука легенько торкалася її плеча. Я отетеріла, не розуміючи, як це можливо. Леся Василівна – зразкова дружина і мати, яка щонеділі сидить у першому ряду церкви, – і ось таке
– Я не можу, – сказала я, стискаючи шматочок облатки в руках. Леся Василівна
Дозвілля
Позич грошей, – вимагала сестра. Ти ж прекрасно знаєш, що ми потребуємо! Довго мені ще чекати переказу від тебе?
— Галю, позич грошей, — вимагала телефоном молодша сестра, — ти ж прекрасно знаєш,

You cannot copy content of this page