Дозвілля
Серце плаче, коли я на власні очі бачу це похмуре втілення вірності і відданості, і непереборний смуток в очах.
Якось, побувавши в цьому чарівному селі з невеликими котеджами та зеленими двориками, я закохалася
Дозвілля
Ти знаєш, просити тебе трохи незручно, а з іншого боку, помічників більше немає! Марічка з Катериною взагалі не допомагають у таких справах!
— Олег, привіт! – пролунало в телефонній трубці голос майбутнього тестя Олега. — Вітаю,
Дозвілля
Вона перестала ставити запитання. Не тому, що довіряла, а тому, що боялася відповідей. Останній вечір перед сваркою вона запам’ятала до дрібниць. Сергій прийшов пізно, швидко переодягнувся й сів вечеряти. Від нього пахло жіночими парфумами
Сергій кинув ключі на стіл — голосно, навмисно.— Це вже неможливо, Наталю. Все. Досить.
Дозвілля
Синку, це ж не аби хто, це твоя хресна, і вона подарунки дарує від щирого серця, – намагалася напоумити Бориса мама. Їй було прикро за свою рідну сестру Любу, подарунки якої син не оцінив. – Але мамо, я давно вже виріс. І якщо поки я ще був дитиною, то мовчав, бо ти так хотіла, а зараз не буду, – впевнено відповів Борис. Він пригадав, як виглядали “подарунки” хресної і мимоволі усміхнувся. Тітка Люба приїде, бувало в гості, суне в руки мішок – розбирай, мовляв, подарунки, дорогий похреснику. А сама до матері на кухню: сидять і про щось собі говорять. Борис розбирав в цей час “подарунки” – ношені речі, які тітка привезла зі своїх дітей
– Синку, це ж не аби хто, це твоя хресна, і вона подарунки дарує
Дозвілля
Проте його цікавила спадщина: у батьків була трикімнатна квартира, дача і дві машини. Усе це треба було колись поділити з сестрою, яка, на відміну від нього, щиро допомагала батькам, не шкодувала ні часу, ні сил
Лариса гортала стрічку у телефоні, коли раптом звернулася до чоловіка: — Олеже, нагадай, коли
Дозвілля
– Татку, дивись, як я можу! — радісно вигукує дівчинка років п’яти, звертаючись до мого Олексія, з яким я вже рік будувала стосунки
— Татку, дивись, як я можу! — радісно вигукує дівчинка років п’яти, звертаючись до
Дозвілля
Тобто їй одній квартира? – округлив очі брат і дивився на Марту так, ніби сталось щось украй не справедливе.
— Тобто їй одній квартира? – округлив очі брат і дивився на Марту так,
Дозвілля
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима і ахнула від несподіванки. Це був Ігор, син, про якого не мала звісток багато років. У коридорі з ним стояла його дружина Аліна та двоє моїх онуків, яких я бачила вперше в житті. З того дня почались якісь дивацтва. Син мене відвідував, привозив продукти і навіть мив мені підлогу. А одного разу дочка зізналася, що така турбота Ігоря лише через мій спадок. Я поки мовчу, нехай старається, але будиночок на сина я точно не перепишу
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима й аж похолола від
Дозвілля
– А чому ми маємо просто так терпіти її в нашій квартирі, Оксано? Нехай платить за це! А то таких приживал скоро черга збереться! — невдоволено висловлювався перед сном Віталій Олександрович своїй дружині про їхню невістку
— А крім моєї зарплати твоїм батькам більше нічого від мене не треба? Машину,
Дозвілля
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося. Учора був Тетянин день, мої іменини, і я чекала бодай коротенького дзвінка. Телефон уперто мовчав увесь день, а тепер от вона дзвонить. Серце калатало, та я тихо відповіла. – Так, звісно. Але ти пам’ятаєш, що вчора було моє свято? У слухавці запала мовчанка
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші,

You cannot copy content of this page