fbpx
Дозвілля
П’ятидесятирічна Олена важко зітхнула, проходячи повз чоловіка, що валявся на дивані, з ноутбуком і і пошльопала на кухню. Звична сімейна картина останнім часом почала дратувати її. Начебто і злитися причин немає. Нічого поганого чоловік не робить

З роботи приходить вчасно. По дому допомагає – і приготувати може, і навіть підлогу вимити. І в магазин за покупками сходити. І мамі дачу перекопати.

Ну хіба не про такого чоловіка вона мріяла? Хіба такого все життя ліпила?

— Точно, як у пісні, – сумно подумала Олена. — Я його зліпила із того, що було, а потім взяла і розлюбила…

Близько 30 років тому.

— Ритко! У нас такий хлопець новенький в групі! — закотила очі Оленка. — Відпад! Ковбой! Мачо!

— Ну то не вперед, поки ніхто не захомутав, – меланхолійно відповіла подруга, яка звикла до захоплено-наївного характеру Олени.

Новенький красень Павло тоді вразив весь жіночий склад курсу – майже всі миттєво позакохувалися в нього.

І, що дивно, хлопці теж прийняли новачка, визнавши в ньому безумовного лідера.

Легкий, але цілеспрямований, меткий і дотепний, Павло притягнув до себе, як магнітом душі однокурсників.

Знання йому давалися легко, вчився він, практично на відмінно, але не був “ботаніком” і задавакою.

Зачинивши конспект, він тут же забував про навчання. Тому що у нього була інша, не менш важлива частина життя – він був автогонщиком.

Та не просто автогонщиком, а майстром спорту. Про нього писали в місцевих газетах, він брав участь і займав місця у змаганнях і мріяв потрапити на Формулу-1 і стати переможцем.

Ось такий був Павло, коли Олена разом з усіма дівчатами закохалася в нього і перемогла! Павло вибрав все-таки її.

Весілля, веселе й гучне, справили на останньому курсі.

Олена пишалася своїм чоловіком, їздила з ним на змагання, лементувала разом з уболівальниками: “Давай!Давай! Вперед!”.

А потім… Потім все змінилося.

— Вічно ти то на роботі, то на тренуваннях, — почала бубніти вона. — А я, що зобов’язана до дому бути прив’язана? Готувати, прибирати, прати.

— Мама ображається, – зітхала вона іншим разом. – Начебто є зять, а дачу перекопати нікому…

— Мені не вистачає твоєї уваги! — пізніше почала вже злитися Олена. – Інші чоловіки після роботи по дому допомагають, на прогулянки з дружиною ходять, дітьми займаються. А я заміжня чи як? Набридло мені таке життя. Вибирай! Або твої машини або я! — поставила вона якось ультиматум. — Я не хочу бути заміжньою Шумахером. Мені потрібен дбайливий чоловік вдома,.. Ти ж обіцяв зробити мене щасливою. Ось і роби.

І Павло вибрав.

Вибрав Альону.

Ось тоді життя налагодилося.

Павло після роботи тупотів додому. Ходив з Оленою за покупками. Частіше готував обіди-вечері. Пилососив і мив підлогу час від часу. Витрясав килимки і працював у мами на дачі.

А у вільний час вечорами лежав на дивані і Олена не відразу помітила тужливий і згаслий погляд у чоловіка.

До п’ятдесяти у Павла з’явився животик, зникли жарти.

А за великим рахунком зник і сам Павло, перетворившись в звичайного, нудного, хазяйновитого чоловіка.

Олена і не помітила, коли зник з її життя той блискучий, цілеспрямований, дотепний майстер-спорту, чемпіон країни з автоперегонів, а з’явився ось цей… який знову завалився на диван, поставивши собі на живіт ноутбук, граючи в свої улюблені іграшки.

Від автора.

Роблячи висновки з написаного, я не стверджую, що моя думка правильна. А тому буду рада вашій думці.

Але я вважаю, що ні в якому разі не можна позбавляти чоловіка того, чим горить його душа.

Не можна перетворювати його в “мамку” для себе. Адже результат нам самим може зовсім не сподобається.

Можливо Павло-б потрапив на Формулу-1. А якийсь Сергій написав би нетлінні картини. А якийсь Михайло винайшов би препарат, якого чекають мільйони людей… А якийсь Микола написав би світовий бестселер.

Чоловікам, щоб вони створювали щось велике, потрібен люблячий і розуміючий тил.

Не повинні чоловіки перетворюватися в домогосподарок.

А ви так не вважаєте?

Автор: AЛEKСА N.

Фото ілюстративне.