fbpx
Саморозвиток
“Ось тут я й пригадав слова Наполеона: “Хто не годує свою армію, годуватиме чужу”. Селяни – хоч і не наполеони, але розуміють цю істину краще за будь-кого”

Вночі ми зайшли у чергове село, та почали шукати, де переночувати. У кожному селі кожен раз це по-новому. Тут було все вкрай цивільно: до нас вийшли люди. Вночі. Відвели до хати, господарі якої виїхали. Зателефонували господарям. Поговорили з ними. Потім урочисто винесли ключі та відімкнули нам хату.

Нас завели до хати та дбайливо проконтролювали, щоб ми гарно розмістилися. Коли сусіди вже йшли, бо була ніч, вони сказали: “Хазяїн каже, щоб ви брали у льоху картоплю та консервацію та їли”. На тому вони пішли а ми лягли спати.

Вранці виходжу з будинку на вулицю. Праворуч йде бій. Ліворуч йде бій. Хлопці пораються з нашими лютими “малюками”, щоб запустити їх у повітря подивитися, що де.

Я стою на сонці гріюся, тa так мені добре – це перше тепло у цьому році, а то ми все мерзли. Вночі в хаті було холодно шо капець – господарі виїхали рано та охолола вона ще зимою, а тепер увесь цей час тримала усередині холод, наче термос.

Це величезна незручність спати у хаті, яку не топили. Здається, що тепліше спати на вулиці. Тож стою біля тину у капцях адідас, гріюся. Дерева цвітуть. Аромат такий, яку дитинстві у бабусі в селі на травневі свята.
Звідкись навіть тягне ароматом, що печуть паски.

Я думаю – піду вулицею, поки тут тихо. Знайшов місцевого дядька, в якого – свині. Кажу: “Може є трохи свинини, хлопцям їсти готую. Куплю у вас, чи що”.

Він подивився на мої капці та каже: “Для вас є трохи безплатно”. Виносить 10 кг свинини та 5 кг сала. Повернувся я зі здобиччю до хати.

Приходять нічні сусіди. Кажуть: “Дзвонив хазяїн, сказав, щоб ми дали яйця”.
“Які яйця?”
Сусіди кажуть: “Ходімо!”

Йдемо кудись за хату, вони дістають ключі, відчиняють курник. Там – кури. Сусіди кажуть: “Заходьте, тільки нічого не чіпайте, бо ми тут щойно розібралися, що куди”.

Заходжу. Реально – кури. Стоїть гофроящик з яйцями, на ньому напис: “Поставити грітися 23.04.24 на 2 год.” Звідкись лунає голос сусідки: “А тут в нас ще кролі!” Проходжу далі. Дійсно – кролі. З крольчатками малими. Щось ворушаться та здається їдять. Над кролями приколотий листок з зошита у косу лінійку – це значить, що в сусідів молодші школярі. На папірці напис: “Кролі окролилися 17.04.2022.” Далі помічаю ще кілька папірців у різних місцях. Все зафіксовано у людей.

Тим часом сусідка збирає для нас яйця.
Повернувся я з яйцями до хати. Вони теплі та якісь матові, здається, майже напівпрозорі. Магазинні не такі. Поліз я до льоху, бачу: насправді картопля та консервація, мариновані помідори та огірки. Узяв я всього потроху, та сів чистити картоплю. Чистив, чистив, втомився. Аж, здається, бій закінчився, поки я чистив.

Потім, по свободі, приготували ми все, й картоплю, й свинину, і яйця. Виявилося, що яєчню ми їмо перший раз за місяць. Щодо свинини пригадати не вдалося, але зійшлися на одному: “Смачно!”

Ось тут я й пригадав слова Наполеона: “Хто не годує свою армію, годуватиме чужу”. Селяни – хоч і не наполеони, та не генштаб, та не політики, розуміють цю істину краще за будь-який уряд.

Автор: Дмитро Томчук, Фейсбук

Фото: ілюстративне