fbpx
Дозвілля
Ось що він бачив? Зроду хорошою одягу не носив. Ніде не був далі Херсона. У Львові і то не був. За все життя тільки один раз на літаку пролетів. На поїзді проїхав кілька разів. Все життя – двір, город, худоба і кури. Робота до відпустки. У відпустці робота вдома

Чоловік розчищав комору, сміття і мотлох викидав. Зібрав велику купу на дворі. Помітив тоненьку брудну книжку. Ймовірно, дітей. Відкрив і почав читати. Натрапив на слова, що людина «з’явилася на світ, щоб поколупати землю, та й відійти у засвіти, не встигнувши навіть місце спочинку самому собі виколупати».

Прочитав і ніби спокій втратив. Адже він точно так же. Що бачив? З молодих років робота і робота. І дім. То город, то паркан, то ворота. І під город навесні орати. І доглядати. Вони з дружиною ще одну ділянку собі відхопили. Всю молодість на це віддали.

Господарство зробило з них волів. На старість років у обох навіть невеликі горбики з’явилися.

Нічого не бачили. Нічого! Нікуди не їздили. Очманіли обоє від роботи, руки кольору землі, очі в землю дивляться.

І дружина: миє, варить, парить, варення і соління, закрутки та інше. Вічна турбота про шматок хліба.

І не читали нічого, і в стороні від культури залишилися, двох слів не зв’яжусь.

У нього заболіла душа. Здалося, що все життя коту під хвіст. Десь є театри, десь ростуть пальми, красиві розумні люди говорять про красиві і розумні речі, а вони з дружиною як були селянами, так і залишилися.

І діти цієї ж стежкою пішли. І їх така ж доля чекає.

Ось що він бачив? Зроду хорошою одягу не носив. Ніде не був далі Херсона. У Львові і то не був. За все життя тільки один раз на літаку пролетів. На поїзді проїхав кілька разів. Все життя – двір, город, худоба і кури. Робота до відпустки. У відпустці робота вдома. Вічно клопоче дружина.

Ноги протягнеш, «не встигнувши собі яму виколупати»! Чудові слова!

Брудну книжку розправив рукою. Відніс в сіни, поклав на тумбочку. Рука не піднялася викинути. Всім би прочитати, щоб задуматися про своє буття.

День закінчився. Вони сиділи з дружиною в сутінках, не вмикаючи світла. І він розповів їй про свої думки про життя їхнє і про колупання землі. Про те, що життя даремно пройшло. Що скоро у вічність заглядати, а вони, крім грядок, нічого не бачили. І для чого старалися? Життя ж тільки раз нам дається. А вони з дружиною його профукали.

Дружина нічого не сказала. Встала, принесла води і полила квіти. Потім відкрила шафу і дістала чисту постільну білизну. Постелила постіль. Лягла. Повернулась до чоловіка і сказала: «Іди спати лягати. Досить балакати».

Обом не спалося. Він відчував, що і дружина не спить. Зітхає. Потім повернулася до нього обличчям і сказала: «Не всім Колумбами бути. Їх Господь поцілував. І у них призначення таке. А іншим Він звелів радіти праці і землі. І дітей виростити. І картоплю викопати. Чого на великих дивитися»?

Помовчала і додала, що вона не шкодує. Бо ж робила те, що хотіла, що її радувало. І їй собі дорікнути нічим.

Він встав, накинув на плечі старий светр. Вийшов надвір. На небі золотились зірки. Присів на сходинку.

«Треба ж, яка у мене дружина розумна! П’ятдесят років разом прожили, а я і не знав».

Вовтузиться з господарством, годує сім’ю, дім в чистоті тримає. І вона не шкодує! Тому що Бог поцілував на господарство, на дітей, на чоловіка, на сім’ю. Тому що все в родині починається і в родині закінчується. Треба ж, яка дружина розумна! Хто б міг подумати?

Фото ілюстративне.