fbpx
Дозвілля
Ольга переживала, плакала, місця собі в маленькій квартирі не знаходила. Хрест на своєму житті поставила. Хіба від молодої та красивої повернеться чоловік назад до дружини? Добре, що нові сусіди не поспішали з нею знайомитися, в душу не лізли, питань не задавали

Ольга з чоловіком Борисом прожили разом двадцять три роки. Доньку виховали. Навчається в Києві. Жити б і радіти, здоров’я берегти та онуків чекати.

Тільки Борис почав висувати Ользі всілякі претензії. Досі йому було все одно, як вона виглядає, в що одягнена. Раніше все влаштовувало, а зараз підколював постійно: схуднути не завадило б, без каблуків ходи, модну стрижку зробила б і макіяж.

Ольга стояла перед дзеркалом, розглядала себе і не розуміла, що з чоловіком сталося. Нормально вона одягнена, за віком. Ну не фарбувалася вона ніколи. Тепер в стару ляльку перетворюватися не хотіла.

Одного разу Борис зібрав речі і пішов. Потім прийшла повістка про виклик до суду для розгляду справи про розлучення і поділ майна — квартири. Знайома по доброті душевній повідомила, що пішов Борис до жінки на двадцять років молодшої за нього.

Довелося переїхати Ользі в інший район в однокімнатну квартиру. Добре, що не в комуналку. Спочатку хотіла знайти адресу Бориса, приїхати і влаштувати розлучниці розбірки, усе волосся їй повидирати. Потім вирішила, що нічого це не змінить, а вона стане посміховиськом для всіх.

Усі знайомі, хто був у курсі, заспокоювали, що нагуляється, схаменеться і повернеться. Тільки для Ольги ці слова були слабкою втіхою. Як їй далі жити?

Вона переживала, плакала, місця собі в маленькій квартирі не знаходила. Хрест на своєму житті поставила. Хіба від молодої та красивої повернеться чоловік назад до дружини? Добре, що нові сусіди не поспішали з нею знайомитися, в душу не лізли, питань не задавали. Та й не бачилися вони. Прийде Ольга з роботи, закриється в своїй квартирі і голосить.

Подумовувала навіть, чи не припинити б усі ці хвилювання душевні власноруч. А як доньці потім з цим жити? Як їй буде? Тільки це і зупиняло.

Тут зателефонувала колишня шкільна подруга, що буде проїздом на південь, хоче побачитися, скучила, якщо Ольга не проти, звісно. Ольга була проти, не хотіла нікого бачити, навіть шкільну подругу. Подумала відмовити, списуючи все на зайнятість і самопочуття. Але у неї не так багато подруг, щоб ображати відмовою. Сказати чесно, крім Валентини інших і не було. Навіщо вони потрібні, якщо є сім’я? Була сім’я.

Ольга назвала свою нову адресу. Валентина не спитала, куди поділася їхня велика квартира в центрі міста. На те вона і подруга, щоб зайвих питань не задавати. Вона приїхала на наступний день з новинами і подарунками. Відразу помітила, що Ольга змінилася, змарніла, не рада їй.

— Що з тобою, подруго? Борис покинув? — прямо запитала вона.

— Як ти здогадалася? — Здивувалася Ольга.

— Ні його речей в квартирі, ні взуття в передпокої. До молодої пішов, значить. Тому що до старих не йдуть. — Винесла вердикт Валентина.

Оля не стала приховувати правду.

— І ти так себе занедбала через це? Переживаєш, шкодуєш себе, своє життя оплакуєш. Впевнена, думки про те, щоб завдати собі шкоди відвідують. Та ти не ховай очей. Я ж жінка. Розумію. У самої… Давай, розповідай, легше стане.

Ольга і розповіла, нічого не приховуючи. Вилила подрузі душу разом зі сльозами, адже неможливо довго в собі тримати.

— Зрозуміло. І твого Бориса не оминула криза середнього віку. Любила, затишок йому створювала, прасувала і прала, годувала смачно, тому що хороший чоловік. Вірно? А як переклинило його на молоду, так зрадником, бабієм відразу став?

— До чого ти хилиш? — Ольга зітхнула і взяла нову суху хустинку.

— А до того, що якщо він такий-сякий, зрадник, чого ж ти за ним так побиваєшся? Вільна, здорова, ще не стара, робота і дах над головою є, а ти замість того, щоб жити і радіти, замкнула себе в чотирьох стінах і плачеш. Пішов і скатертиною дорога. Не потрібні нам такі. Згодна?

— Зрадники не потрібні. — Погодилася Ольга, подивилася на подругу, і вони обидві розсміялися.

Правда, сміх сльозами закінчився.

— Я не за зрадником плачу, а за тим Борисом, що був раніше. Ми ж любили одне одного. Стільки всього разом пережили. І після всіх цих років він… — Ольга закрила обличчя долонями і знову розплакалася.

— Та чула вже. Чого повторюєш. Теж мені новина. Ти не перша і не остання, кого чоловіки кидають. Поплакала, пошкодувала себе, а далі що? Думаєш, сльозами повернеш його? Догори дригом з балкону перекинешся, допоможе? — Розійшлася Валентина, а Ольга витріщила заплакані очі, шмигнула червоним розпухлим носом.

— Тебе не стане, а душа вічна. І що тебе чекає там після цього, ти не думала? — Валентина пальцем показала на стелю.

Вони проговорили до ночі. Як не дивно, наплакавшись, розповівши все подрузі, Ольга заснула швидко і проспала всю ніч. Вранці готувала сніданок і вмовляла Валентину затриматися на кілька днів.

— Гаразд, затримаюся в тебе на два дні. За однієї умови, що сходимо в салон і приведемо тебе в порядок. Інакше поїду ввечері. — Поставила умову Валентина.

Ольга погодилася, але коли після сніданку подруга почала збиратися, Ольга уперлася. Вони все ж сходили в магазин і купили Олі нову сукню, до нього туфельки на підборах, а Валентині — модну сумочку. У перукарні Ольга не дивилася на себе в дзеркало. Сумнівалася, що зовнішні зміни допоможуть повернути Бориса або впоратися із самотністю. Хіба можуть зачіска і сукня стерти рубці на серці?

Але коли все ж глянула в дзеркало, не впізнала себе. Модна зачіска зробила її молодшою на десяток років. Очі ожили, заблищали. Ольга мимоволі випрямила спину і розправила плечі.

Валентина легенько підвела брови і очі подрузі. Вони йшли по місту, і Ольга дивилася на своє відображення в склі вітрин. Губи самі собою розтягувалися в усмішці.

— Зовсім інша справа. — підбадьорювалв Валентина. — Це безвідмовно допомагає, правда ненадовго. Змінити зовнішність — це перший крок. Найважче — перестати жаліти себе і оплакувати минуле. А якщо Борис повернеться, приймеш? — Раптом запитала вона.

Ольга знизала плечима. Після салону вона вперше не думала про Бориса, не вела нескінченний внутрішній діалог з ним. Вона милувалася собою новою.

— А він повернеться. Чоловіки завжди повертаються. З віком важко починати все спочатку, притиратися і намагатися відповідати молодій. Приймеш його назад? Довіряти йому зможеш? Будеш мучити себе і його ревнощами, коли трохи затримається на роботі. Або робити вигляд, що нічого не сталося, намагатися не нагадувати собі і йому про те, що трапилося, догоджати, щоб він, не дай Бог, знову не подивився у бік. — Продовжувала Валентина.

Ользі такі думки в голову не приходили. Вона лише хотіла, щоб життя повернулося у звичне русло. А після слів Валентини задумалася, чи зможе пробачити і не картати Бориса при кожному зручному випадку. — Я не знаю. Подумаю. Спасибі тобі, що приїхала, мізки вправила, не шкодувала, підтримала, змусила подивитися на все іншими очима. Я дійсно застрягла в своєму горі, нічого навколо не бачила, себе увесь час гризла.

— Нарешті чую розумні слова. Тепер я зі спокійною душею можу їхати далі. — Валентина обійняла подругу.

— Прости мене. Я тільки про себе думала, оплакувала своє життя. Навіть не поцікавилася, як у тебе справи. —Відхилилася Ольга і подивилася на подругу.

— А у мене теж по-різному буває. Все це я пережила. Їду в санаторій відпочивати. Як відчувала, що треба до тебе заїхати.

На наступний день Ольга провела Валентину на вокзал, довго дивилася вслід поїзду, який відвіз її в далечінь.
Через два чи три місяці, як і попереджала подруга, подзвонив Борис. Довго ходив навкруги, поки не напросився зайти в гості. Вигляд у нього був, як у побитого собаки, схуд, сорочка погано випрасувана, очі винуваті. Просив пробачення, каявся. Шкода стало Ользі. Але пам’ятала, як Валентина описала їх спільне майбутнє.

— Ти так легко відмовився від мене заради молоденької жінки. Тепер просиш зрозуміти і пробачити. Знаєш, що я пережила? Як мені було погано і важко? Ну, загуляв, помилився, з ким не буває. Навіщо треба було квартиру розмінювати? Як я можу бути впевненою, що ти знову не вчиниш так само? — Ольга дивилася на схилену голову Бориса і розуміла, що не зможе так легко і швидко його пробачити.

— Тобі доведеться прикласти багато зусиль, щоб я змогла знову тобі довіряти. Повернути все, як було раніше навряд чи і вийде.

— Дай мені шанс. Будь ласка. — Борис підняв на Ольгу нещасні очі.

Він дзвонив їй, заходив в гості, дарував квіти. На канікули приїхала донька і намагалася помирити батьків. Ольга не поспішала погоджуватися. В серці у неї утворилася порожнеча в тому місці, де раніше жила любов.

Фото ілюстративне.