Вечоріло. Прохолодний вітер просочився в кватирку і нагадав Олені про те що зараз все ж весна, а не літо. Вона поспішила закрити вікна.
Згадалося їй що ще півтора року тому вона і не думала ні про які борщі і кухні… Гуляла з подружками, кав’ярні, клуби… Потім познайомилася з Борисом і він досить швидко покликав її заміж.
“Якось не годиться, що ми просто так зустрічаємося, одружуватися треба”,- промовив тоді він.
На Олену це справило враження, проте тільки зараз вона зрозуміла, що якось неправильно зрозуміла зміст його слів. Треба було глибше дивитися…
Раптово пропищав телефон. Писала сестра Олени – Віра.
“Привіт! Ну як ти? Щось тебе ніде не видно!”
Олена поспішила відповісти:
“Привіт привіт!!! Та все справи, турботи…”
Розмова зав’язалася приємна і ось вже сестри згадували минулі дні, коли вони обидві гуляли де хотіли і коли хотіли.
“Ну а що? Давай вже завтра зберемося старою компанією, га? В кав’ярню якусь заглянемо! Чи Борис не відпустить?”, – єхидствувала Віра.
Олена зам’ялася. Борис дуже не любив, коли Оленка з роботи затримувалася, а тут гуляти…
“Спершу у нього запитаю, відповім потім”, – написала Олена.
Через пів години вечеря була готова, як раз до приходу Бориса. Він як завжди кинув свою куртку і сумку де попало і пройшов в кухню. Зажадав борщу.
Борис в цьому плані взагалі був типовим чоловіком – він міг їсти борщ кожен день. За словами його мами, це у нього з дитинства. Олена дивувалася такій любові до борщику, але з іншого боку раділа що не треба вигадувати і готувати якісь марципани.
Коли чоловік поїв і приступив до чаю з печивом, Олена вирішила запитати:
“Борисе, а можна я піду з дівчатками в кафе завтра ввечері? Так давно не збиралися…”
Борис відсунув чашку.
“З якими ще дівчатками?”
“Ну ти ж знаєш всіх, Віра ще там подруги…”
“Ну а тобі навіщо?”
“Ну як… Давно нікого не бачила, поспілкуватися, поговорити…”
“Плітки збирати? Оленко, ти начебто доросла у мене.”
“Та ні, чого плітки то відразу…”
“Ну а навіщо ще?”
“Поїсти, кави попити…”
“У тебе їжі вдома немає? І кава є, он ціла банка”
Олена зрозуміла, що Борис не відступить. Вона відвернулася і не продовжувала. Зазвичай на цьому розмова закінчується, але раптом чоловік видав монолог:
“Олено, ти жінка заміжня. Тобі ці посиденьки недолугі навіщо? Це все для того, щоб на чоловіків заглядати, ніби я не знаю. Твоїм цим подружкам зайнятися нічим, так нехай вони хоч поїсти приготують, та в домі приберуться. Так, давай, щоб я про це більше не чув. Вийшла заміж – про подружок забудь!”
Олена навіть вже нічого слухати не хотіла. У самого Бориса немає друзів, і він хоче, щоб у його дружини не було також.
Вона взяла в руки телефон і написала сестрі:
“Віро, у мене не виходить завтра… Зовсім забула, що ми завтра до свекрухи їдемо…”
Фото ілюстративне.
