Олена Сергіївна так само фальшиво посміхнулася.
— Та хто ж нас старих запитує? Просто хочу дати малесеньку пораду. Навіщо витрачати великі гроші на невідомо кого, коли вже є відповідна кандидатура, — і зробила багатозначну паузу.
Ольга неохоче запитала:
І хто ж? Якась місцева знаменитість? Чи хто-небудь ще? — Олена Сергіївна защебетала, — У Славіка в місті є троюрідна сестра, Лілечка. Вона закінчила університет культури і мистецтв. Креативна, весела. Якраз те що вам треба. І грошей не візьме, рідня ж. Ти подумай, Олечко. Навіщо так витрачатися? Славік і так майже без вихідних працює, щоб зробити пишне весілля. Ти бачу, дитино, зовсім заощаджувати не вмієш.
Ольга зітхнувши відкрила зошит, де ретельно записувала витрати, які стосуються святкового заходу, викреслила тамаду і подивилася, що список уже наполовину закреслений.
Через “малесенькі поради” майбутньої родички у ньому мало що й залишилося. Так діджея замінили місцевим завклубом. Банкетне меню з ресторану буде готувати тітка Валя з місцевої їдальні. Замість весільного шатра, двір Славкових батьків. І там ще деякі дрібниці, наприклад букет нареченої, його можна зробити самим, в квітнику он скільки красивих квітів, говорила Олена Сергіївна.
Ольга не була боязкою дівчиною і змогла б дати їй відсіч. Стримувало її лише одне. Для Славка батьки були найдорожчими людьми на світі. І все тому, що вони взяли його з дитячого будинку і виховали, як рідного.
Він не знав своїх рідних маму і тата. Маленького Славіка просто залишили і забули про його існування. Тому боротися з Оленою Сергіївною Ольга не бачила сенсу, бо невідомо кого із них двох підтримав би Ярослав. Хоча десь глибоко в душі вона і сподівалася, що її. Але навіщо експериментувати, якщо можна поступитися?
Весілля почалося традиційно. Викуп нареченої, поїздка в РАЦС. А коли всі порозсідалися за довгим столом, з’явилася вона. Лілія. Висока дівчина в ультра короткій сукні яскраво-рожевого кольору. Стрілки на очах тягнулися аж до скронь, наклеєні вії, яскрава помада. Ольга здригнулася, а Славко ледь чутно зойкнув.
І почалося. Лілія виявилася дуже «здібною». Розпочала їхнє свято з тостів, які були довгими і не завжди зрозумілими. Вона читала їх з телефону. Ольга ніяк не могла зрозуміти, в якому місці треба було вставати для традиційного “Гірко”. Потім почалися недолугі конкурси. Лілія змушувала гостей і наречену, то стрибати через скакалку, то надкушувати яблука, які плавали у відрі з водою.
Ольга, втомлена культурною програмою, помітила, що коли всі п’ють за молодих, то сама Ліля піднімає склянку соку. Вона запитала у Славка:
— Вона, що, хворіє? — Він знизав плечами — Це мені не відомо, бо я її майже не знаю. Ми рідко бачилися і то тільки в дитинстві. Мама про щось шепотілася з тіткою Лізою, але я не заглиблювався в суть їхньої розмови.
Що сталося потім, Ольга так і не зрозуміла. Але раптом Ліля розійшлася не на жарт. Спочатку вона виконала якийсь дикий танець —”подарунок молодятам”, як вона його назвала. Потім заспівала їм свою авторську пісню, під час виконання якої безбожно фальшивила. А під кінець взагалі вилізла з ногами на стіл і почала танцювати, якийсь незрозумілий танець.
Звідти її ледве дістали Олена Сергіївна і її мама. Але дівчина вирвалася і вибігла на вулицю з криком «Не доженете!». Половина гостей побігли слідом, бо їм було цікаво, чим усе закінчиться. Така розвага не кожен день трапляється. Привели її назад через годину, вона була вся мокра. Дівчина примудрилася стрибнути в річку, звідки її ледве виловили.
Виявилося, що спокійною Лілія була до першого ковтка ігристого. А після нього її понесло. Повний відрив від реальності. Але цього ж ніхто не знав. Так що наша “тамада”, а за сумісництвом бібліотекар, зробила весілля незабутнім. Про неї ще довго згадували в селі.
А в той вечір, нареченим було незатишно. У гонитві за Лілією, про них забули. Ольга зітхнула, а Слава зареготав. Вона ображено штовхнула його в бік.
—Що смішного? — Він насилу відповів — Зате зекономили!
Ольга крізь сльози кивнула.
— Ага… — і теж зареготала.
Фото ілюстративне.
