…Знайомі чоловіки йому заздрили, А Оленка… ну, що Оленка… Так, колись любив її, думав, що кращої, вірнішої немає на світі… подумати тільки: берегла себе до самого весілля, але ж було їй тоді без малого 25 років! Красива, струнка, Оленка вразила його чистотою, наївністю, якоюсь захопленістю і довірливістю.
Йому, перезрілому бабію, в свої 35 років захотілося дітей, затишної сім’ї… І він потягнувся до неї, закружляв її у вирі уваги, подарунків, чоловічої чарівності.
Носила дитя Оленка важко. Вона якось різко змарніла і чомусь ніби охолола до чоловіка, а зосередилася на своєму новому стані. Вони перестали зустрічатися з друзями, кудись ходити, вона навіть до своїх подруг охолола…
Олечка з’явилася на рідкість слабкою і хворобливою. Олександр із заздрістю дивився на міцних дітлахів своїх друзів. Оленька ж не змовкала день і ніч майже до півроку. Вони з Оленкою вимоталися обоє, хоча, якщо чесно, дружині діставалося клопоту побільше… А Олександр став часто затримуватися з роботи: спочатку-зустрічі з друзями, потім з’явилася Анастасія.
Тепер доньці було вже три роки, вона росла слухняною, доброю дівчинкою, дуже тягнулася до батька, якого бачила все рідше і рідше. Болячки чіплялися до неї одна за одною, батька це стало дратувати. Але фахівці наполегливо говорили, що так буває з деякими дітьми, що дівчинка переросте…
Олександр перейшов із спальні у вітальню, бо приїжджав додому пізно, коли донька і дружина вже спали… Він все більше байдужів до дружини, а Оленька все частіше нездужала, і дружина металася від лікаря до лікаря, уважно стежила за донькою – крихітка росла хоч не міцною, але талановитою: у неї рано проявився музичний слух. Донька часто наспівувала що – небудь, а Оленка підігравала їй на піаніно. Дружина у нього теж була творчою людиною: писала вірші, дуже пристойно грала – колись і за ці якості він виділив її серед інших дівчат.
Він віддавав собі звіт в тому, що дружина напевно здогадується про його захоплення на стороні, але чомусь мовчить, і це його ще більше дратувало в ній! Величезний будинок, багатий чоловік, дитина – що ще їй треба? Ось і мовчить. Але сьогодні він запропонує їй розлучитися: Олександр остаточно віддалився від сім’ї, його не тягне додому, в сім’ю…
Але першою почала цей важкий розмова все-таки Оленка:
– Я тут довго думала і дійшла висновку, що нам пора розлучитися, тому що ти втомився від сімейного життя, тобі не під силу дитина, наші турботи, та й потім у тебе, напевно, вже є інша жінка, а ми з Олечкою поїдемо жити до моїх батьків, тим більше, що я виходжу на роботу, а за дитиною потрібен догляд. Нічого ділити з тобою я не буду: це все ти сам заробив, а я маю собі Оленьку, за що тобі і вдячна. Речі свої ми вже склали, зараз приїде мій тато і відвезе нас.
Олександр зовсім не очікував такого повороту подій, він розгубився:
– Як я буду бачитися з донькою?
– Коли захочеш, тоді і будеш бачитися з нею. Ти хороший батько, це у нас з тобою не склалося, а донька не повинна відповідати.
В розмову дорослих втрутилася Оленька. Тоненька, маленька дівчинка з туго заплетеними косичками, вона підійшла до батька і, взявши його за руку, запитала:
– А ти будеш приїжджати до мене? – я нудьгувати-сумувати буду! – випалила вона на одному диханні, і по щічках-подушечках дитини покотилися прозорі слізки.
Олександр відчув запаморочення, якась пазуриста лапа немов стиснула серце. Його маленька крихітка дивилася на нього довірливо і жалібно:
– Тату, я обіцяю тобі не хворіти, чесно, не буду, я дуже постараюся! – вона вибігла з кімнати, а Оленка метнулася слідом за нею.
Крихітка, його маленька, хвороблива донька, все і вирішила за них, дорослих. Треба б Оленьку залишити на час з бабусею і дідусем, а йому з дружиною з’їздити куди – небудь відпочити, налагодити стосунки, повернути колишню закоханість один в одного, тому що тимчасове взаємне охолодження – це все-таки від втоми. А Оленка… Оленка буде матір’ю і інших його дітей. Це він зараз усвідомив остаточно.
Автор: Lyudmyla Dudka.
Фото ілюстративне.
