Те, що квартира, в якій Олена і Олег жили належала бабусі дружини по батькові, теж було темою для неприємних розмов в сімейному житті.
— Я не відчуваю себе господарем, – заявляв Олег, – треба, щоб чоловікові і дружині все належало порівну. Нехай бабуся оформляє все, як годиться.
Але бабуля, яку забрали до себе батьки Олени, була при своєму ясному розумі і все прекрасно розуміла:
— Дзуськи! – казала вона дивлячись в очі зятеві, – Те, що ти в своїй родині керуєш не означає, що я тебе слухатиму. Квартира моя і все тут.
Олег після таких сце не розмовляв з Оленою тижнями, а вона знову плакала і просила його простити її і бабусю.
— Піду я від тебе. Такого ставлення ніхто не витримає. – говорив він цілком серйозно, але врешті все ж милостиво залишався.
— Донька Тая? – казав, – Я готовий ростити Дашу. Якщо ти можеш виростити дитину одна і готова до розлучення, що ж, хай буде у тебе Тая.
І у Олени з Олегом донечка Даша і в садок вона не пішла, бо татко не так уявляв своє сімейне життя.
А коли Даша була в шостому класі Олену підвищили. Радісна і щаслива воа прийшла додому повідомити чоловіку радісну звістку: зарплатня буде втричі вищою і це лиш офіційна без премій.
– Знаєш, я ніколи не мріяв, щоб моя дружина будувала кар’єру на роботі. Це ж неминуче позначиться на будинку, на дочці. Ти не зможеш приділяти нам стільки часу, скільки зараз. Оклад важливий для жінки, якщо вона живе одна і гроші потрібні для виживання. А ти заміжня. Втім, справа твоя. Але, думаю, нам буде не по дорозі і твій оклад тобі дуже стане в нагоді…
Олег багатозначно замовк і скоса поглядав на Олену. А вона раптом вперше не погодилась із ним.
-Ну не по дорозі, так не по дорозі, – сказала вона чоловікові. Напевно я впораюся. Так що ти за нас з донькою не хвилюйся, шукай ту, з якою у тебе буде ідеальна сім’я.
Оленка сказала і замовкла, вслухаючись у тишу. І небеса не обрушилася на землю і кінець світу не настав.
– Як це? – розгублено пробурмотів Олег, – ти так легко відмовляєшся від мене, від нашого шлюбу, від нашої сім’ї?
– Ну ти вже дуже багато років збираєшся піти, – знизала плечима Оленка, – я і подумала вперше не про себе, а про тебе. Тобі ж так некомфортно зі мною. Так що сумки на антресолях, з речей забирай все, що захочеш, я тепер цілком спокійно все собі наживу сама. Я до подруги, а ти як зберешся ключі на тумбочці залиш, я замок вранці поміняю.
Олег йшов довго. Він забирав свої речі поступово, мало не по одній шкарпетці, сподіваючись, що Оленка передумає і все ж почне просити його залишитись. Не почала. Більше того, розлучилася, взяла на роботі відпустку поїхала з донькою до моря, вперше за все сімейне життя.
На зворотній дорозі вона заїхала до батьків.
– Дожила! – пританцьовуючи з ціпком у руках бігла їй на зустріч бабуля, – Там мама твоя сльози ковтає, що донька сама залишилась. А я тобі от що скажу: не ти за ним заміжня була, а він за тобою був. Інколи, краще самій у спокої, ніж от так вдвох і зі сльозами на очах.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.