fbpx

Ой, бачила б ти, як же мої діточки забігали, коли нарешті усвідомили, що спадку не буде. Я їм давно казала, що так зроблю, але вони все посміхались скептично. А як я повинна була вчинити після того, що мені невістка сказала? Тут без варіантів, як не крути

— Все життя вони знімають квартиру! – розповідає про сім’ю сина пенсіонерка Марина Олегівна. – Вже більше десяти років! Двох дітей мають, про своє житло навіть не думали. Я так розумію, спадщини чекали. А я їх відразу попереджала, сто разів говорила і синові, і його дружині – не чекайте, збираєте початковий внесок, беріть іпотеку. Заробляйте на своє! Спадщини, – кажу, – я залишати не планую! Вони тільки сміялися, не сприймали, мабуть, цих розмов серйозно. А зараз забігали з квадратними очима!

Марина Олегівна – власниця двох непоганих столичних квартир, в двокімнатній живе сама, трикімнатну багато років здавала в оренду за непогані гроші. На ці кошти, власне, і жила. Років в п’ятдесят звільнилася з роботи, і відтоді відпочиває. Займається дачею, зависає в інтернеті, базікає по телефону з численними приятельками, час від часу влаштовувала інспекції у орендарів.

Зараз ось ще й пенсія додалася, але це просто бонус:

– Це тільки здається, що здавати квартиру легко, сиди і грошики отримуй! – розповідає Марина Олегівна. – Насправді це дуже непросто. То одне, то інше! То зламається щось у мешканців, то з сусідами негаразди які, то мешканці гроші затримувати починають. Ну, я в такому випадку відразу попереджаю – до третього разу! Після третьої затримки – на вихід, без розмов. А то починається – у одних діти, у інших при надії хтось, у третіх – ще щось станеться. Тому, власне, троячку свою я і продала…

– Як? Ви продали квартиру, яку здавали?

– Так, ще в кінці минулого року! Я давно вирішила: трикімнатну в результаті продам, кілька років поживу собі на втіху. Я людина проста, мені цих грошей надовго вистачить! А потім знайду хороший платний пансіонат для людей похилого віку та влаштуюся туди – за гроші від квартири у якій зараз живу. Так можна, я вже все дізналась!

– Зрозуміло. Синові, значить, спадок не світить?

– Ні-і! Син нехай заробляє собі сам. Він мужик, йому і карти в руки! Я до них не влізаю, утримувати мене не прошу, навіть допомагати мені – не потрібно. Свої негаразди вирішую сама. Вони нехай вирішують свої. Мені здається, це справедливо!

Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Марина Олегівна синові не говорила. І, навіть, коли в грудні пройшла угода, до відома не поставила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами.

Треба сказати, бачиться Марина Олегівна з онуками нечасто, особливо трепетної любові до них не відчуває, подарунки до великих дат дарує, але частіше за все символічні. Відносини з невісткою з самого початку якось не склалися.

– Вона чомусь вважала, що я пущу їх після весілля в одну зі своїх квартир, краще в трикімнатну! – усміхається Марина Олегівна. – І була щиро здивована, коли зрозуміла, що цього не буде. Зопалу наговорила мені усякого. Онуків, говорить, тоді не побачите взагалі! Я їй відповіла – ну, не побачу, і добре, не дуже і засмучусь.

Онуки, яким зараз одинадцять і шість років, виросли без бабусі, і особливо від цього, вважає Марина Олегівна, ніхто не засмутився.

А в цей Новий рік Марина Олегівна привезла в подарунок чотири конверта – кожному по одному. Навіть невістку обдарувала. У кожен конверт поклала по десять тисяч гривень. Звичайно, син з дружиною були вельми здивовані – мама до цього дарувала тільки шкарпетки і шампуні, а тут…

– Звичайно, конверти вони відкрили не відразу, подзвонили мені, коли я вдома була вже! – розповідає Марина Олегівна. – Син запитує, це звідки такі гроші? А я йому – так я квартиру продала, кажу. Чиню так, як вам обіцяла колись. Здавати більше не хочу, втомилася. Жити буду декілька років на ці гроші…

Син з дружиною оніміли. У них в голові не вкладається, як можна продати трикімнатну квартиру і просто проїсти гроші, коли «рідні діти і внуки знімають житло і без перспектив».

— А я що? Найнялась його до пенсії годувати? – дивується Марина Олегівна. – Є ті ж ноги і руки що і в мене. Я свої квартири не отримувала і не успадковувала – з чоловіком на них заробляли. так що роблю, як вважаю правильним і чесним перед собою перш за все. І нехай на мене пальцями вказують, я не ображаюсь.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page