fbpx
Дозвілля
Ох і сміялась Марина після слів невістки, аж сльози повиходили. Її пропозиція здалась настільки кумедною, що та аж ікати почала. Невістка тиха тоді з хати вийшла. Сама потрібну суму назбирала і таки на диво всім, зробила, що запланувала

Тиждень добігав до кінця. В селі роботи завжди є багато, особливо весною. От і зараз, посадивши картоплю, Марина Ігорівна запросила сусідку на вечерю. До хати зайшов її син Мирон, а за ним зайшла невістка Даша.

– Доброго вечора, мамо! – привітався Мирон.

– Доброго вечора! Синку, сідайте за стіл, вареники ще гарячі.

Молоде подружжя повечеряло, Марина склала їм з собою їжі і вони пішли додому.

— Хлопчик буде, онучок, все на це вказує – зазначила сусідці Ліді. – Гарна дівчина, але до сільського життя зовсім не звикла…

— Марино, ти її привчай до сільської роботи, бо все Мирон робить. Вже й люди в селі перешіптуватись почали.

Марина Ігорівна бачила рідко невістку. Вона її дещо дивувала. Син приходив навідатися мало не щодня. А Даша в той час, щоб збирати дочку від першого шлюбу до школи, крутила кучері перед дзеркалом, фарбувала губи червоною помадою. А які в неї були нігті! Такими в городі цибулю не пополеш.

Мирон же у цей час готував сніданок нашвидкоруч, збирав Женю до школи. Дівчинка дуже полюбила вітчима. Якби не Мирон, то дитина йшла б до школи поївши води і хлібця. А невістка ще й не вдоволена тим, що її будять так рано. Мирон на роботу Євгенія до школи, а Дарина спить собі до обіду.

Одного дня Марина Ігорівна поверталася з магазину додому. Її наздогнала невістка, і поцікавилася, чи привезли свіжий хліб.

— Хліб свіжий вже привезли? – перепитала невістка.

— Нема ще. У вас що, ані крихточки вдома нема? – здивувалася свекруха.

— Я якось не розрахувала…

— Ти хліб завжди купуй із запасом, всі сільські так роблять. Ходи в хату, я тобі вділю половину свого.

— Марино Ігорівно, у мене справа до вас є одна. Я вирішила свій бізнес розпочати п’ять тисяч потрібно лиш. Буду сільським жінкам манікюр робити.

Ох і сміялась Марина після тих слів, аж сльози повиходили. Уявила, як сусідка Ліда корову доїть з нафарбованими нігтями і аж ікати почала. А невістка тихо вийшла з хати лиш і почула свекруха, як її підбори дорогою поцокали.

Три роки відтоді минуло. Дашин день по хвилинах розписаний, до неї геть із інших сіл їздять на манікюр, бо ж в район далеко. А саме цікаве, що тепер ні свекруха ні чоловік не дорікають, що не вміє вона косити чи картоплю підгортати. для всіх вона тепер така, як треба.

— Золота в мене невістка, – каже Марина Ігорівна несучи каструлю з котлетами до синового дому. – Поки інші на життя жаліються, вона он як себе не шкодуючи працює. Скажу чесно – не менше тисячі за день заробляє.

А Даша лиш посміхається стиха. Що ж виявляється аби хорошою дружиною бути не обов’язково їсти вміти варити і корову доїти.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.