Микола Бойко жив в мирі та злагоді зі своєю дружиною Галиною цілих 20 років. За всі роки їхнього спільного життя він не мав звички дарувати їй подарунки. З Галею вони одружилися швидко, через місяць зустрічань. Та й побачення були швидкими та без подарунків. Декілька разів сходили в клуб на танці. Микола наважився приголубити її лише після сватання.
Після весілля почався побут, турботи, з’явилися діти, було теж не до подарунків. Микола почав розвивати господарство, купляв худобу, техніку, працював агрономом. Галина займалася дітьми, трудилася на городі, працювала бібліотекарем у сільській бібліотеці.
Діти росли, росли й турботи. Свята відзначали стандартно-застіллями. Життя текло спокійним, тихим руслом.
Одного разу, Микола поїхав на базар продавати картоплю, моркву, декілька курочок домашніх, як раз перед 8 березня. Торг йшов добре, продовольство швидко розкупили.
— Хороші гроші заробив, Галка зрадіє, – подумав Микола.
Поскладавши мішки в сусідську машину, Микола пішов по магазинах. Галина написала список продуктів.
Розглядав вітрини, перехожих. Погляд зачепився за молоду пару. Поруч з молодим хлопцем стояла такаж ж юна симпатична дівчинка, і щось йому невгамовно щебетала на вушко.
– Юлька, ходімо далі, чого ти дивишся на ці плаття, нам вони зараз не по кишені.
– Тоша, дивися, яке красиве плаття у квіточки. Ну просто як на мене шите.
— Юля, в нас грошей обмаль, купимо сукню, а зуби покладемо на цілий місяць на поличку. В кращому випадку будемо їсти картоплю і квашену капусту.
— Уже рік як ми одружилися, а ти мені ще жодного разу не робив подарку на свято, навіть на Новий рік.
– Тоша, ну будь ласка. Юля почала розціловувати чоловіка.
Незабаром молоде подружжя вийшло з магазину, Юля пищала від радості. Антон таки купив їй плаття.
Микола задумався. Постояв, розглядав плаття у вітрині. І справді гарне плаття, в дрібні квіточки. В схожому платті Галка приходила до мене на побачення.
— А я їй ніколи не робив подарунків, -подумав Микола.
Підгледівши чуже щастя, Микола зайшов у магазин і купив те красиве плаття з вітрини.
– О, це останній писк моди, пошите у ретро стилі, чистий шовк. Вашій дочці сподобається,- загомоніла продавщиця.
– Це я для жінки беру, – поправив її Микола.
– О, як я рада за неї, – защебетала дівчина.
– Скільки з мене?
Продавщиця назвала ціну, Микола почервонів. Це, ж які гроші. Я краще комбікорму купив би худобі на місяць.
– А чого так дорого? – поцікавився він.
— Якість та краса!
Микола задумався. Грошей було шкода. Але уявив, як зрадіє дружина, і вирішив брати.
– Купую, – відрахував купюри та вийшов з пакетом з магазину. Тут і сусід підійшов.
Сусід їхав за кермом і розхвалювався який був хороший торг. Все до копійки везу додому.
– А ти як? Багато взяв з торгівлі? – поцікавився.
– А тобі яке діло до чужих грошей? – чомусь не втримався Микола.
– Та годі, охолонь.
Приїхали в село. Галя ще не повернулася з роботи. Микола нагодував худобу, гній почистив, поросятам пити дав, курям насипав пшениці. Робота в руках горіла, а на душі було важко. Хороше діло зробив, подарунок купив, а що ж так свербить на душі?
Галя повернула з роботи похмура.
– Як торгівля, Колю? Покупки привіз, що я замовляла?
– Нормально. Ось гроші. – Галя порахувала.
– Щось малувато.
— Ну, я купив тобі подарунок. Он там в пакеті.
Галя не повірила своїм вухам.
– Це кому? Мені? Очі Галини заграли блискітками. Вона недовірливо взяла сукню з пакета. Пішла приміряти плаття в іншу кімнату. Возилася там хвилин 15, а потім вийшла вся заплакана.
– Не можу одягнути. Замале.
– Так як, же так, – здивувався Микола, – таке ж плаття було на тобі, коли ми ходили на побачення в клуб.
– Матінко, скільки ж років минуло, я трьох дітей тобі подарувала.
– Знаєш, коли я побачив це плаття, згадав нашу молодість, як добре було тоді сидіти
– Так, Колю, твоя правда. Добре було колись… Молодість-завжди добре…
Вони сиділи на лавці біля будинку, Галина пригорнулась до чоловіка. Згадували минуле, сміялися. Додому почали сходитися діти.
– Мамо, тату, ви чого тут так сидите? – поцікавилася дочка Аня.
Батьки тільки засмілися у відповідь.
Доню, тут батько тобі подарунок на 8 березня привіз.
– Татку, я тебе люблю, – дочка чмокнула батька в щоку і побігла приміряти подарунок. Вибігла щаслива, кружляла в новому платті як модель.
Молодшим синам Микола привіз констуктор та солодощі.
Вранці Галина розбудила Миколу, погладила по голові, запросила на сніданок. Галя дивилася на чоловіка таким закоханим поглядом, що він ледве в ньому не тонув.
– Вже ранок? Тоді зі святом тебе, дружинонько.
– Ти мені вчора свято зробив, дякую тобі.
– Ну скажеш таке…
Так давно Галя та Микола не сиділи душевно, як того ранку. Попереду їх чекало ще багато таких щирих добрих днів…
Автор не вказаний.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
