Один майстер повернувся із багатого будинку, він там роботу виконував. І його квартира здалася йому похмурою комірчиною. Всі речі – убогими, жалюгідними. До стелі можна дістати рукою, на старенькому столику – дешеві тарілочки з простою їжею. Суп рідкий. Хліб. Ох, не вдалося життя! І він зажурився, бо його життя не таке, як у того багатія.
В жодному разі не можна порівнювати. Поганий стан – порівняння. Особливо, якщо на якийсь час зіткнувся з чужим багатством, щастям, здоров’ям. Це не заздрість. Це сумне усвідомлення, що в нас такого ніколи не буде, хоч би як ми намагалися. І нібито немає поганого бажання відібрати чуже, але просто тяжко якось на душі.
Марк Аврелій правильно радив: ви порівнюйте себе не з тими, хто попереду вас. А з тими, хто позаду. Їх набагато більше. Тих, хто не має ні квартири, ні тарілочок, ні супу немає. Ані близьких, на яких іноді злишся.
А іноді хочеш обійняти щосили і притиснути до грудей.
Ось так треба порівнювати. І зрозумієш, що ти не невдаха. А навпаки – щасливець. І мудрий Сократ рекомендував визначати свій успіх глибиною ями, з якої ми вибрались. А не вершиною, на яку хочемо видертися щосили. Подивишся в минуле, зазирнеш у яму – і поважаєш себе. Треба ж, як я зумів піднятися без жодної допомоги, без багатства та титулу. Отак треба порівнювати. А потім упевнено прагнути до вершини – у кожного вона своя. А життя мінливе, але прихильне до тих, хто зміг видертися, вилізти, подолати.
Успіх визначається не вершиною, на яку ми піднялися, а глибиною ями, з якої ми вибралися. Ось ці величини треба скласти. І рухатися далі, як цей майстер, котрий вирішив теж будувати будинок. Поки що скромний, але свій. А там подивимося.
Анна Кир’янова
