fbpx

Одного разу дружина мого брата просто втекла. Нічого не пояснюючи зібрала речі і більше не з’являлась. І знаєте, я її розумію, ой як же я її розумію

Є у мене молодший брат. Різниця між нами вельми істотна – цілих 17 років. Нашій мамі 65 і вона вже 10 років, як вдова. А я благополучно заміжня, двоє дітей, теж уже великі.

Живемо з чоловіком окремо, а останнім часом мама моя в гості зачастила.

– Віталік одружитися надумав, – ллє сльози мама на нашій кухні, – мені вона відразу не до душі. Не така потрібна моєму хлопчику.

– Мама, – кажу, – нашому хлопчикові 25 років. Пора вже йому визначатися. Не лізь, вистачить йому соплі витирати вже.

– Вона ж не бажає жити зі мною разом, – обурено сказала мама, – вона Віталіка на знімну квартиру тягне, а наша простора двокімнатна їй не хороша.

Ну все зрозуміло, думаю, дівчина «відбирає» у мами сина. Правильно, до речі, робить. Жити їй з Віталіком мама моя не дасть. Вже я-то її знаю.

На зорі нашого з чоловіком шлюбу мама намагалася всіма силами втрутитись в наші відносини. Все співала, що чоловік мене не гідний, що він її недостатньо поважає, що дітей ми виховуємо не так, а заробляє він копійки.

Ці спроби мами я припинила раз і назавжди, та так, що три роки з рідною мамою я не спілкувалася зовсім. Потім нас помирив мій батько, але умова у мене до мами була тільки одна: вона не лізе в моє життя.

Вона і не лізла: занурилася з головою в виховання Віталіка і його негаразди. Батько бурчав, що дружина робить з пацана ганчірку, а потім татові стало не до цього, занедужав. І ось у мами сльози: одруження Віталіка.

– Мені так не добре, – стогнала мама по телефону, коли Віталик з молодою дружиною пішов на квартиру, – Лікарі розводять руками: напевно недовго мені залишилося.

– Вони сказали, що на вихідні у них свої плани, – скаржилася мама мені тиждень тому, – не можуть приїхати і посидіти з рідною матір’ю наостанок. Я ж його виростила? Ні не вірю.

Зрештою, таке активне голосіння мами зі скаргами мені неабияк набридло. Тим більше, що дружина брата Оля була дуже гарною жінкою, а до мами Віталік і Оля їздили вечорами в будні і приблизно раз в два тижні проводили у неї вихідний.

– Я не можу з нею частіше, – скаржилася Оля, – вона ж так і норовить перевірити, а що у Віталіка надіто. А що поїв, а скільки грошиків він з собою на роботу бере? А чому не носить на службу контейнери з домашньою їжею. Тьху.

А мама раптом різко постаріла, перестала за собою доглядати, ходила сутула і накульгувала і просила постійної присутності поруч з собою сина.

– Мені лячно залишатись одній, -шепотіла вона, – двох дітей виростила, нікому з них до матері і справи немає.

Зрештою Віталік переконав дружину піти жити до його мамі, посилаючись на її неміч і синівський обов’язок.

– Ти здоровий? – сказала я тоді братові, – Вона ж висилить Олю з дому, зрозумій, вона грає на твоєму почутті обов’язку.

Брат мене тоді не послухав. Відмовлявся тим, що знімати дорого, а мама літня людина і квартира в кінці кінців йому і дістанеться. Через півроку Оля не витримала, вона просто втекла.

– Так не можна, – говорила вона, – ми в кімнату до себе двері закриємо, а мама під дверима стоїть і скиглить, що вона нікому не потрібна, що з нею і не поговорить ніхто.

Я Олю зрозуміла: правильно, що втекла. Раз Віталік вибрав жити з мамою, навіщо собі через нього життя псувати?

Здивувало мене моментальне перетворення колишньої Олиної свекрухи, тобто моєї власної матері: прямо відразу молодшою стала. Стильна зачіска, манікюр, новий колір волосся, брови зробила. І навіть кульгати перестала, всі недуги минули одразу.

Зате брат якось на очах посірів і здувся. Віталік почав за комір заливати. Життя у нього немає, синівський обов’язок є, а життя немає. Мама його життя випила. Зате ходить тепер з гордо піднятою головою.

– Дружина залишила мого хлопчика, – каже всім родичам і знайомим, – а материнський обов’язок святий. Я буду з ним до останку, я зроблю все, аби він був щасливим.

І знайомі шепочуться: яка самовіддана жінка. Справжня матір.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page