Дехто навіть з рідними порозумітися не може, а в мене була мачуха. Було це в голодні повоєнні роки. В неї чоловік зaгинyв на фронті. А в нас мама пoмeрлa. В неї троє дітей. А нас у тата теж троє. І от одного ранку приводить тато додому жінку. Вона така гарна, вольова, сильна і усміхнена. Навіть не думала перед нами запобігати: от які ви малесенькі, як ви тут без мами, бідненькі. Каже нам: мене зовуть Катя. Мама Катя, поправила себе.
І почали ми жити разом. Це ж восьмеро в одній хаті. Збожеволіти можна. Часто й пoб’ємoся між собою: діти ж. Але мама Катя нікого ніколи не захищала: ні своїх дітей, ні нас. А казала нам так: от у моїх тата немає, а у вас – матері. А тепер уявіть, що у вас немає нікого взагалі. І навчіться самі вирішувати, як вам бути. Знаєте, яка це була школа! Коли тепер дивлюся, як сьогодні вже дорослі люди не те, що підлітки, звинувачують у всьому батьків, мені смішно. А ще мама Катя казала: ви – найрідніші одне одному люди, зрозуміли? Ми це зрозуміли тільки через десятиліття, коли життя добряче побило кожного.
А ще мама Катя була справжньою матір’ю. Якось загубився наш найменшенький Степанко. Йому було десять. Пішов гратися аж на сусіднє село, хоч йому й забороняли. А снігу тоді намело! Батько з матір’ю всю ніч його шукали. В мами Каті були благенькі чоботи і вона відморозила ноги. Але Степанка знайшли, він вже засинав на морозі, але, слава Богу, біля дороги. Тому батьки схопили його й додому. Він так і спав у них на руках. Мама Катя не розказувала йому ніколи про обморожені ноги, не дорікала. Але донині він найдужче любить мачуху. Язик не повертається так її назвати . Це була справжня жінка, якій не потрібні були якісь похвали чи плітки. Вона була самодостатньою, і цьому навчала й нас.
Сьогодні мені вісімдесят років. В мене багато праправнуків, в нас величезна щаслива родина. Нам не страшно жити, бо коли щось і трапляється, принаймні сотня найдорожчих людей може прийти на допомогу. І, слава Богу, немає серед нас недорікуватих егоїстів: а чого саме я маю? А що, мені найбільше треба? Треба і все тут! Так сказала би мама Катя. Навіть не знаю, чи ми стали б тими, ким стали, коли б не вона.
Віра, Свалява
Читайте також: Не думай про погане — захворієш. Варто прочитати кожному!
Джерело.
