fbpx
Дозвілля
– Ну, Славко, ну здивував: від своєї частки спадщини відмовився. А мені тепер, що з цим робити? – Микола тримав в руках гроші і все ще не міг повірити, що вся сума за будинок матері тепер належить йому. Це ж скільки можна купити, а головне – човен гумовий, мрія всього життя

– Хороший він, – Віра, дружина Миколи, все ще не могла прийти до тями від вчинку молодшого брата, – і розумний, вивчився, високо злетів…

Батька брати втратили рано, виховувала мати. Різниця у віці дванадцять років; старший став майже за батька малому Славкові, який ходив за Колею по п’ятах. А той закине його на плечі тягає по селу. За ті два роки, що Колька служив, молодший брат старанно виводив літери, намагаючись писати короткі вітання в листах.

І потім, коли школу закінчив, саме Колька спонукав брата вступати до інституту і дав грошей на перший час.

–  Тямущий Славко хай вчиться.

А Славко і сам радий, навчання легко давалася. Та ще підприємницька жилка в ньому прокинулася, хватким виявився, ще в молоді роки бізнес організував.

І ось на дворі 2008 рік. Миколі через місяць п’ятдесят п’ять стукне. І нарешті продали будиночок матері. За гарні гроші продали. Просто пощастило. Знайшовся підприємець, якому не стільки будиночок, а саме подвір’я сподобалося: город великий, землі повно, двір просторий, так що є, де розвернутися. Та й до міста звідси недалеко.

Микола навіть зрадів, що садиба залишиться, нехай навіть в руках чужих людей. Матері вже багато років немає, Славко в місті оселився. Живе добре, крутиться, вміє грошенят заробляти. Суму за будинок по телефону схвалив, а як тільки до грошей дійшло, – відмовився від своєї частки. Не з панського плеча, а тому як Миколі потрібніше. А у Славка і так все є, єдина донька в столиці вчиться.

– Оленці треба дати, одна з дітьми, – Віра перша запропонувала «відламати від грошового пирога». Олені і справді гроші потрібні, з чоловіком розлучилася, дітей одна піднімає.

– А Толик? Давно машину оновити хотів, – як не дати на машину? – Микола навіть на лиці посвітлів, що дітям допомогти зможе.

Але діти через два дні самі приїхали. Олена надумала квартиру обміняти, – зовсім тісно їм в тій студії. А Толик задумав машину нову взяти, а тут замість кредиту можна додати грошима з спадщини.

Микола згадав про Віру. – Начебто вигідно продали, а почнеш ділити і відразу майже нічого не залишається. Нехай мати, нарешті, шубу собі купить, давно мріє.

Віра махнула рукою: – Яка тепер шуба в селі, – до магазину тільки пройтися.

– Мам, ну навіть якщо до магазину, раз мріяла, візьми. Поїхали разом в місто, купимо тобі, вже ж можна викроїти на шубу норкову.

– Колю, а що тут залишається? – Віра дивилася на цифри, які зменшують спадок. – Треба ж, а спочатку здавалося, так багато.

– Мамо, тату, ну ви собі ще що-небудь купіть.

Микола згадав про надувний гумовий човен, – хороший, імпортний, з мотором, такий дорого коштує, він бачив в місті в туристичному магазині, і вирішив, що якщо брати, то саме такий. Але якось весь час відкладав на потім, інші витрати здавалися важливішими.

– А чого купувати? Ось дах треба поміняти, давно хочу, і колір ми з Вірою вибрали: зелений.

– Ну, ось і зробіть новий дах. – Діти зраділи, а то спочатку навіть ніяково було, що батькам майже нічого.

На тому і вирішили, що оновлять дах. Микола вже «відзвітував» по ​​телефону перед братом, на що витратили гроші. Власне звіту не було, так тільки – поділився, як розпорядилися.

На Ювілей діти подарували новий телевізор, тонкий такий, показує так добре, що погляд «прилипає». Багато говорили про щедрість батьківської душі, про доброту, про те, що молодшого брата, вважай що, виростив. – До речі, а де В’ячеслав? – Поцікавився сват, тесть Толика.

– Справи у нього, – відповіла Віра.

– Ну, вже на ювілей до старшого брата міг би приїхати, – підкреслив осудливо тесть Толика.

Микола, на щастя, не чув цих слів. Душею він рвався на ріку, на риболовлю, нехай навіть на старому дерев’яному човні, зате з вітерцем, промчати між зелених берегів, відчути всю міць і широчінь річки…

Славко все ж приїхав. Через тиждень. Нікому нічого не сказав, не попередив, а взяв і приїхав. Його джип стояв біля воріт, а сам Славко, веселий, трохи погладшав, одягнений просто, в одяг, в якій йому зручно, схопив Миколу і обійняв так, що той скрикнув: – Ну, ти сильний! Ось це сюрприз!

– Сідай! – Славко відчинив двері машини.

– Куди? Пішли в дім спочатку, поїш, відпочинеш з дороги…

– Потім! – Він штовхнув Миколу в джип, направив машину відразу до річки.

Там, на березі, в повному спорядженні, стояв надувний гумовий човен з мотором. Він був такий гарний, так солідно виглядала, що Микола застиг, не кажучи ні слова. Він підійшов і почав розглядати, обходячи навколо човен, торкаючись його, розглядаючи мотор. Він навіть не зрозумів відразу, чий це човен. Поруч стояв Ванька, син двоюрідного брата, а Славко, підморгнув, сказав: – Дякую, Ваня, що постеріг.

– Та немає за що, хай дядько Микола радіє, може і покатає мене, – човен же шестимісний.

– То це що? Мені чи що?

– Тобі! – Славко вже не міг стриматися від сміху. – Вже пенсія скоро, а ти досі лише мрієш, пора користуватися.

Миколай не був сентиментальний, але тут раптом моргнув кілька разів, дивлячись на подарунок. Славко з Ванею спустили човен на воду; погойдуючись, він, манив поплавати. Може комусь човен не здається таким бажаним, як цей Миколі.

– Ти найдорожчий взяв, – він подивився на молодшого брата, боячись запитати, скільки він коштує. Миколі стало ніяково, що брат витратив на нього десятки тисяч, вибравши найнадійніший і найзручніший.

– Ти краще покатай нас, – запропонував брат, і всі троє відплили від берега.

Увечері Микола вже складав маршрут, куди відправиться в найближчі вихідні, прихопивши ще кілька людей. Спочатку на машині, потім човен надують, і в таких місцях будуть рибалити, що душа «танцювати» буде.

Одне пригнічувало: Славко на наступний день поїхав, – часу в обріз виявилося. І Микола стояв за воротами, дивлячись услід машині, і шкодуючи, що брат так мало погостював. І ще дитинство згадав. І Славка маленького. І серце стиснулося. А чому стиснулося, і сам не міг зрозуміти. Напевно від спогадів.

Автор: Tetyana Viktorova.

Фото ілюстративне.