Мені так соромно… Навіть писати про це. Я знаю, що повинна попросити прощення у свого сина і його дружини за свою некоректну поведінку, але не можу.
Мій син – пізня дитина. Я вже давно чекала, коли він ощасливить мене внуками, а вони з його подругою все не поспішали одружитися. Коли їх навчання було позаду, вони зіграли весілля. Ось тоді я почала купувати повзунки і сорочечки. Але на мої запитання, коли будуть діти, вони відповідали, що хочуть пожити для себе. Немов чотирьох років до шлюбу їм було мало.
Пройшов рік. Я не заспокоювалася і вже почала настирливо зробити мене бабусею. Син сказав, що вони в процесі і самі вже замислюються про поповнення в родині. Я серйозно поговорила з його дружиною. І тоді моя невістка зізналася, що вони почали обстеження, але спеціалісти не розуміють, чому вона не може понести. Я вирішила допомогти: стала шукати різних бабок для невістки. Тільки чомусь моя допомога не сприйнята була адекватно. Але ж я хотіла як краще і робила це тільки з кращих спонукань.
Пройшов ще рік. Діти в їхній родині так і не з’явилися. Я почала переживати, що моїй невістці не вдасться подарувати нащадків моєму сину. І почала замислюватися чи варто синові взагалі жити з нею без дітей? Я навіть пішла до ворожки, щоб з’ясувати чи будуть в цій родині діти. Відносини між мною і моїми дітьми почали псуватися. Я дуже вже хотіла мати онуків і іноді не добирала слів.
Коли третій рік після весілля минув, а невістка так і не була при надії, я не витримала і в розмові з нею сказала, що сину потрібна інша жінка. Я це аргументувала тим, що вона не може подарувати моєму синові дитини. Тоді мене просто випровадили з дому, а як пізніше з’ясувалось, і зі свого життя
Ми перестали спілкуватися. Через півроку від сусідки я дізналася, що моя невістка при надії. Її бачили з невеликим животиком. Як вони могли навіть не повідомити мені? Тепер, коли я нарешті близька до того моменту щоб стати бабусею мене не хочуть бачити. Спочатку я була ображена на них. Потім побачила їх у магазині таких щасливих, вони обирали коляску синього кольору. Так я зрозуміла, що у мене буде онук. Але підійти до них мені не дозволила гордість.
Зараз моя невістка не вдома. Я дізналася, що вчора вона стала мамою. Тепер я бабуся, як і хотіла. Але як мені бути?
Вони не хочуть мене бачити. Я, звичайно, розумію, що сама винна, що перегнула палицю. Але нічого вдіяти з собою не можу.
Я дуже хочу побачити онука, купати його сповивати і переодягати. Молодь зараз така легковажна! Хіба ж можна їм дитину довірити. Уже хвилююсь за малого, аби його мама не зробила щось не так. Він же такий маленький, а невістка і син уявлення не мають що то таке бути батьками.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
