Ігор ще раз обернувся, щоб помилуватися на себе в дзеркалі. Млосний погляд з поволокою величезних очей кольору моря, рівний, грецький ніс, середній рот з чуттєвими, м’якими губами, немов висічений контур обличчя, все це коронувала копиця волосся кольору стиглої пшениці. Засмаглий Аполлон при зрості метр вісімдесят два, одягнений в білу футболку та класичні джинси.
– А ти красивий, хлопче. Цій новенькій, нізащо не встояти. Втім, як всім до неї і після неї, – широко посміхнувся собі Ігор.
Він вихопив із банки букет з одинадцяти червоних троянд, все в ньому повинно бути пафосно-красивим, навіть квіти, і вийшов з квартири на зустріч до нової дівчини.
Ольга сиділа на лавочці в міському саду прямо навпроти фонтану. Був початок дев’ятої вечора, сонце вже ліниво хилилося до сну, останні промінчики іскрилися в бризках води, в повітрі почала з’являтися, деяка прохолода. Вона могла годинами ось так сидіти і спостерігати, як зустрічаються пари біля фонтану. Спочатку хлопці з букетами нетерпляче чекають дівчат, раз у раз, поглядаючи на мобільники, а ті невагомими, усміхненими хмарками підпливають до них, і обоє вже веселі йдуть гуляти. Часто Олечка крадькома плакала від їх щастя, такого невідомого їй, але такого бажаного. Ні, вона нікому не заздрила, просто Оля не вірила, що і у неї буде так, при її сильних фізичних особливостях.
Новенька спізнювалася вже на десять хвилин. Нечуваний для Ігоря стан – чекати дівчину, зазвичай він приходить, а його вже радісно зустрічали. Хлопець роздратовано намотував кола навколо фонтану. Зупинився, піймавши на собі погляд он тієї красуні, що сидить навпроти фонтану. Густе, руде волосся грайливими хвилями розсипалося по плечах, кокетливо кирпатий носик, витончений вигин губ, тонюсенькая талія, словом, суцільна чоловіча мрія.
«Явно буде, ким втішитися, якщо ця вертихвістка через п’ять хвилин не прийде».
Посміхнувся про себе Ігор.
– Який ти гарненький, такий пухнастик, Пухнастий. Ну йди до мене буду тебе гладити.
На лавку застрибнув величезний рудий кіт, його шерсть так золотилася в променях сонця, що, що Оленка аж примружився від такої яскравості. Рудий підійшов, став передніми лапами їй на коліна і, раптом, лизнув ніс. Ольга дзвінко розсміялася і обняла кота. На колінах у неї лежала малесенька сумочка, хіба, що телефон вміщався в неї. Як вона опинилася на асфальті, дівчина не помітила, тільки котисько швидко стрибнув, спритно зубами підхопив сумочку і потягнув у бік фонтану.
– Стій, стій, нахабо! Віддай! – вигукнула Оля, прийшовши до тями від несподіванки.
Спираючись на спинку лавки, дівчина важко встала і повільно пішла за котом. Хода була переривчаста, ноги погано слухалися, ніби нерідні, її хитало то вліво-вправо, то вперед-назад. Погляд зосередила на котові, обличчя почервоніло, їй було соромно за свою хворобливу незручність, руки розсунула широко в сторони, щоб утримувати рівновагу.
Ігор здригнувся від побаченого.
«Бідна дівчина, тепер зрозуміло, чому вона тут одна».
Він відвернувся від дівчини і хотів піти, але перед ним стояв той самий рудий кіт з сумочкою в зубах. Ігор захитав головою, дивлячись, то на кота, то на дівчину. Що ж робити? Нагнувся, забрати сумочку, а хитрющий кіт позадкував від нього.
– Стій, тваринко, сумка не твоя, віддай краще по-доброму, – загрозливо зашипів Ігор.
Та звісно, рудий все задкував і задкував, всім своїм виглядом насміхаючись над зусиллями хлопця. Ігор все йшов і йшов за ним.
Кіт застиг на місці, і хлопець з дівчиною зіткнулися головами, одночасно нагнувшись до нього.
Олюшка не встояла і впала б, якби Ігор не підхопив її. На нього дивилися трохи розкосі очі, зелені, як саме життя. А який божественний аромат йшов від її волосся.
Хлопець підняв дівчину і приніс на лавку, біля неї вже сидів кіт з сумочкою.
Потім вони до глибокої ночі розмовляли, перебиваючи один одного, сміялися, міцно трималися за руки, здавалося, що час зупинився навколо них, тільки захоплені очі глибоко вдивлялися одне в одного.
Великий, рудий кіт пухнастою горою лежав поруч на лавці, поблажливо поглядаючи на них, і вдоволено посміхався:
«Які ж ви люди смішні. Поки вам не допоможеш, не помічаєте свого щастя».
Автор: Kateryna Yakovlyeva. 25.06.2021 Одеса.
Фото ілюстративне.
