Відома спiвачка розповіла про складні моменти у житті. Де вона шукала порятунку?
Її називають душею українського народу. Сильна, безкомпромiсна,
вона болiсно сприймає все, що вiдбувається з нами у цi нелегкi
часи. Але щирi, добрi слова цiєї мудрої жiнки, що йдуть вiд
самого серця, вселяють надiю: все у нас буде добре.
— Всевишнього нiхто не бачив, а Вiн — це совiсть, —
починає розмову Нiна Митрофанфiвна. — За якою совiстю людина
живе, такий Бог у її душi. Цi слова, якi часто у дитинствi
повторювала моя мама, я передаю своїм дiтям. Вiд себе можу хiба
додати, що не словами ми возвеличуємо свою душу, а хорошими
справами. I коли мене питають, чи часто я звертаюсь до
Бога, то вiдповiдь одна: Вiн завжди зi мною. Без вiри немає
життя. Упевнена, сьогоднi вона, вiра, допомагає кожному з нас.
Упевнена, ми все подолаємо i у нас нарештi настане
довгожданий мир, про який молюся щодня.
Читайте також:НІНА МАТВІЄНКО ПОРАДУВАЛА ПУБЛІКУ СВІЖИМ ЗНІМКОМ З ОНУКОЮ
— Ви молитеся за свою землю, за людей. А чого просите для себе?
— Сили прийняти все, що доводиться спізнати. У моєму життi теж був час,
коли менi було дуже самотньо. Цi болючi вiдчуття, коли тобi
здавалося, що тебе використали, зрадили, обдурили, так
сильно роз’їдали мене зсередини, що здавалось, що я не зможу з
ними нічого вдіяти. Вдень ще нiчого, коли у тебе багато справ, але
вночi, коли усе завмирає, тобi здається, що оця важкiсть на душi
тебе нiколи не покине. Тодi я зі сльозами на очах та з вiдкритою
душею і палаючим серцем звернулася до Бога.
На той час я не знала багато молитов, я просто говорила з Всевишнiм, розповiдала
йому про те, чому менi важко, говорила про свої переживання, i,
як усi в такi моменти, питала: “Чому?” А десь о четвертiй ранку я нiби увi снi почула голос: “Я люблю тебе!” Я не могла зрозумiти, чи то був сон, чи нi. Але пiсля цих слiв моє життя докорiнно змiнилося. Не скажу, що у мене було легке та
безтурботне життя, але те, що було, я сприймаю лише як дар, адже
коли Господь дав тобi життя, то без проблем, переживань, втрат не
буває…
— Чимало людей, якi ходять до церкви, за стінами храму забувають про молитви i обiцянки Боговi…
— Насправдi від цього дуже сумно, але осуджувати їх я не буду. Єдине,
що хочеться сказати: люди добрi, скiльки добра ви сьогоднi
зробили? Рiч же не в тому, скiльки разiв ви нахилились одне перед
одним в доземному поклонi, а в iншому — те, з якими думками
лягаєте i прокидаєтесь, i те, чи не ширите щосили те
зло, яке треба спиняти. Всевишнiй усе бачить i чує, вiдтак
благаю усiх: не клянiть одне одного, не ображайте, а допомагайте,
не кидайте нужденних, любiть ближнiх i, головне, єднайтеся та
цiнуйте кожного, хто поруч.
— Ви часто буваєте у храмі?
— Так, я не можу без цього. А ще я дуже люблю вiдвiдувати
монастирi, бо перебувати у цiй тишi — це вiдчуття, якi не можна
описати словами. I дiтей змалечку до храму водила. Коли мiй син
сказав, що хоче присвятити своє життя Богу, я поставилась з
розумiнням до його вибору. Благословила i дякую Богу за те,
що подарував менi такого сина. Я часто звертаюсь за порадою до
священнослужителiв, монахiв, бо цi люди як духiвники просто
необхiднi нам — i молодим, i старим.
