Ніколи не забуду привітання чоловіка. Я від несподіванки аж присіла і прикусила язика!
У сім’ї батьків мого чоловіка ніколи не святкують ані дні народження, ані інші свята. Навіть зустріч Нового року не має нічого спільного зі звичними нам веселощами біля ялинки – посиділи біля телевізора з тарілкою олів’є, от і все свято.
І 8 Березня для них простий день, що нічим не відрізняється від інших.
А я ж звикла, що наш тато з ранку нам сніданок у ліжко приносив, причому кожній (мамі, сестрі та мені) саме те, що вона любить, тобто, готував цілих три сніданки.
Потім дарував подарунки, а ввечері ми обов’язково йшли до ресторану на вечерю та потанцювали по черзі з татом.
Звичайно, вже в перший рік я була вражена таким ставленням чоловіка, як і автор сповіді про те, як її не привітав чоловік із Днем народження та Днем святого Валентина. Я навіть образилась на нього. І на другий рік спільного життя, незважаючи на деяку підготовку, всі привітання звелися до слова «вітаю» та поцілунку в щічку.
На третій рік я почала капати на мозок чоловікові вже за місяць наперед, та ще й підключила друзів.
Здавалося, що він таки задумався і щось вигадав.
І ось настав мій день народження, але я про це зранку не згадала. Встала з ліжка, йду у ванну, а чоловік, що прокинувся, як крикне у всій голос: «Куди пішла?! Ану назад лягай! Я зараз каву в ліжко подаватиму!».
Я від несподіванки аж присіла і прикусила язика!
А чоловік, виявилося, ще торт мій любимий купив і помаду мені. Торт з’їв чоловік сам, дивлячись на мене винними очима. А помаду як побачу, так і згадую, із чим вона пов’язана. Ціла стоїть досі, недоторкана.
