Це закон. Навіть якщо інша людина може або повинна, на нашу думку, допомогти – вона не допоможе. Так складуться обставини, відносини, але саме так буде, якщо розраховувати лише на допомогу чи подарунок.
І так буде доти, доки ми самі не почнемо щось робити. І не забудемо на якийсь час про ту допомогу, на яку розраховували.
Так вже мозок влаштований. Він не витрачатиме енергію на повну силу, поки можна отримати щось від інших. Мозок берегтиме ресурс, а ситуація – ставатиме все більш заплутаною і неприємною. І казати: “Мені ж обіцяли!”, – не треба!
Потрібно шукати нові способи вирішення проблеми. Самостійно. І тоді повністю включиться ресурс, який ми маємо. Він у нас Є. І знайдуться нові шляхи виходу, побачимо нові способи вирішення, з’являться сили для подолання. Саме тоді, коли ми перестанемо розраховувати на когось.
І тоді ми отримаємо допомогу та підтримку, ось саме у той момент, коли самі почнемо давати собі раду.
Потопаючих бояться – вони можуть потягти на дно. А тих, хто утримався на поверхні, рятують. Спочатку треба вжити заходів для свого порятунку і потихеньку плисти у потрібному напрямку, – до Перемоги. І на когось не розраховувати. Не чекати. Не думати: чому вони мені не дзвонять? Чому гроші не пропонують? Чому не беруть працювати? Чому не рятують?
Як тільки почнеш розраховувати лише на себе та шукати інші шляхи вирішення проблеми, так проблема і почне вирішуватись. І з’являться потрібні люди, і обставини будуть складатися сприятливо, і побачимо Світло наприкінці тунелю.
А сидіти та чекати, ображаючись, не треба. Коли чекаєш, нічого не роблячи, ніхто не приходить. Вирішення проблеми приходить, коли ми починаємо її вирішувати. І допомога приходить саме в цей момент. Бог у поміч!
Анна Кир’янова, психолог
