Нещодавно прямо в розпалі робочого дня дружина написала мені таке повідомлення: «У мене до тебе питання». І все. І тиша. Насамперед я спітнів. Потім набрав її номер. Трубку дружина не взяла.
Ось тепер точно все подумалося мені.
За наступні дві години я постарів, змарнів, посивів, а потім навіть десь облисів. Просто за цією фразою ж може ховатися будь-що! Взагалі, все!
Можливо, це щось абсолютно безневинне. Начебто питання про те, де лежить хрестоподібна викрутка або як у машині відкривається бензобак. Або, «Чи добре я виглядаю в цій білизні»?
Але добре ж не думається!
Уява малює жахливі картини сімейних розбирань.
«Чому ти так мало заробляєш?»
“Сподіваюся, ти вже готовий стати батьком?”
І, звичайно, найстрашніше: Хто така Світлана?
Так, у результаті все обійшлося. Це було якесь зовсім просте питання. Настільки просте, що я вже й не пам’ятаю, який. Але суть у тому, що поставити його можна було одразу, без цих попередніх запитань. Це заощадило б мені величезну купу душевних сил.
Ми ж полохливі, що стосується стосунків. Немає нічого гіршого за фразу «Нам треба поговорити».
Страшніше, мабуть, можливо лише «Нам треба поговорити про наші відносини». Відразу зрозуміло, що нічого хорошого не передбачається. Будуть претензії. Побутові (сміття, полиці, айфон), соціальні (увага, забув про якусь ювілейну дату, ти мене не слухаєш) або взагалі екзистенційні (ти мене не любиш, ти мене не цінуєш, ти охолонув).
З побутовими найпростіше. Виніс, прибив, купив – проблему вирішено. Інше ж дуже неприємно. Тому що розмито та невизначено. Незрозуміло, що потрібно зробити.
Для однозадачного чоловічого мозку потрібна конкретика. Зараз погано – треба зробити ось це – стало добре – цикл закінчено, відпочиваємо.
Тому якщо хочете максимально ускладнити чоловікові життя, дівчата, попросіть його вгадати, чого ви хочете. Хай попихкає! Бажано при цьому самій не знати правильної відповіді.
будь-яка відповідь буде невірною. І можна буде сміливо висувати претензії на тему «ти мене не цінуєш», «ти мене не відчуваєш» і взагалі «мені здається, я тебе зовсім не знаю».
Як із цим жити та працювати? На інтуїції, на чуйці якийсь. Або включати безпрограшну формулу “куплю, люблю, поїхали”, маючи в рукаві козир “ти схудла, чи що?” на крайній випадок. Чи буде це все працювати в конкретній ситуації з цією саме вам жінкою? Звідки мені знати?
Щоб ще більше заплутати ситуацію: друзі, не всяка жіноча претензія взагалі вимагає дій у відповідь. Навіть сльози.
О! Сльози! Найбільша зброя всіх часів та народів у битві статей. На інстинктивному рівні дівчата знають, що ми терпіти не можемо жіночих сліз і готові на все, аби цей потік рідини, ці тремтять плечі, ці схлипи і підвивання закінчилися. Скільки всього «наревіли» наші ненаглядні, розумні, самостійні та сильні жінки!
Та й щоб остаточно посилити.
Припустимо, вдалося з жінкою домовитися, що вона говоритиме з тобою. Люба, кажи, що ти хочеш. Вона ствердно мотає своєю чудовою білявою зачіскою.
«Мені зовсім не потрібні квіти на 8 березня». «Можеш не купувати мені це плаття». “Я із задоволенням проведу вихідні у твоїх батьків”.
Ні! Чи не ведіться! Квіти потрібні (завжди, навіть якщо вам обом по дев’яносто, з яких ви сімдесят років провели разом). Сукня потрібна (краще дві). А зі свекрухою вони б одне одного віку не бачили!
І знаєте що? Це прекрасно.
Як кажуть, за кожним великим чоловіком стоїть жінка, яка каже, що він жодного разу не великий і взагалі козел (інтернет буває дотепним, так).
Нещодавно ми гуляли парком з дружиною та сином. Дружина штовхнула вздовж доріжки м’ячик, і ми з синком кинулися наввипередки за ним. Вона сплеснула руками і резюмувала інтелектуальну прірву між статями так: «Ой, ви ж мої песики!».
За зрілим роздумом, з нею важко не погодитися.
