У Каті, щойно закінчилися стосунки, які тривали майже 5 років. Колишній хлопець Андрій, був її першим коханням. Вони були однолітками. Хлопець приїхав вчитися до Катрусиної школи, ще у 6 класі.
Синьоокий довготелесий хлопчик з русявим густим волоссям дуже сподобався маленькій шестикласниці. Та оскільки Катя, була надто скромною дівчинкою, для неї було неприпустимо щоб хтось дізнався про її симпатію до Андрія. І поки хлопчина дорослішав зустрічався з її подругами, залицявся до іншої дівчинки у неї на очах, Катя закохувалася в нього все більше і більше. Вона завжди посміхалася, але всередині все обривалося.
У 10 класі доля зглянулася над нерішучою Катрусею і звернула увагу Андрія на дуже тиху, але симпатичну й розумну дівчинку. Катя не тямила себе від щастя, коли Андрій зізнався їй, що закоханий у неї і запропонував зустрічатися. З тієї миті вони були нерозлучними, як тільки задзвенить дзвінок на перерву Андрій вже чекає її біля дверей кабінету з цукерками, шоколадкою, або ще якимось невеличким подарунком в руках, вона виходила і кожного разу раділа йому неначе вперше. Якщо не було нікого з учителів у коридорі, то Катя крадькома обіймала коханого. Щоб не розлучатися ані на мить з коханою, Андрій перевівся до неї в клас і тепер, навіть, під час уроків вони були разом. Про їхнє кохання гуділа вся школа, як вчителі так і діти. Вони були, як Ромео й Джульєта свого часу.
Та доросле життя — штука дуже непередбачувана. Як тільки, вони закінчили школу роз’їхалися на навчання у різні міста на відстані тисячі кілометрів. У кожного було вже своє окреме життя, свої справи, своя рутина і колись так палко закохані все більше віддалятися одне від одного, поки не зрозуміли, що стали зовсім чужими.
Катя не знала, як їй усе це пережити. Їй було так зле, що дівчина ледь на стіни не лізла. Ніхто і ніщо не могло їй допомогти. У неї було таке відчуття, ніби половини її не стало, так і було бо вона не вміла жити без свого Андрія.
— Та досить вже побиватися за тим бовдуром, Катю! — вигукнула роздратовано Людка, — скільки можна? Теж мені влаштувала собі тут Стіну Плачу! Вставай! Іди хоч обличчя вмий. У нашої сусідки Ірки день народження, зараз її друзі прийдуть.
— Мені байдуже. — відповіла Катя і накрила голову подушкою.
— Так, не виводь мене, ти плаксійко! Я сьогодні не в гуморі, бо екзамен з фізики завалила. — гаркнула Люда, видерши з рук, Каті подушку. — Іди приведи себе в порядок.
Через годину, в квартирі вже голосно лунала музика, дзвеніли келихи, розносився гучний сміх. Катя люб’язно привіталася з гостями, однак навіть не роздивилася толком хто до них прийшов. Вона сиділа за столом, але думками дівчина була далеко. Щоб уникнути зайвих розпитувань про те, чому вона така засмучена і що у неї сталося, вона вирішила вийти на балкон подихати свіжим повітрям. Місто виблискувало тисячами вогнів на тлі темної безликої ночі. «Як гарно і сумно водночас» — подумала Катя, вона згадувала, що колись і вони з Андрієм, полюбляли отак, притулившись одне до одного, сидіти під покривом ночі, милуватися загадковим зоряним небо і невпинно розмовляти про все на світі, аж поки не починало світати.
Вона взяла телефон і почала переглядати їхні з колишнім спільні фотографії. Як же ж вона сумує за тим синьооким хлопчиком, за його щирою посмішкою і міцними обіймами. Їм було так добре удвох, він обіцяв їй, що вони разом назавжди і Катя не розуміла, як людина, яку вона так сильно кохала і якій цілком і повністю довіряла, могла обманювати, дивлячись їй прямо в очі. Їй просто в голові не вкладалося, як хлопець, який тисячу разів говорив їй про свої почуття до неї і називав Катю своїм щастям, міг так легко від неї відмовитися. Але кохання, яке ще й досі було в її серці було сильнішим, за будь-яку образу і дівчина вирішила написати Андрієві, тому що їй не давали спокою думки про те, де він зараз, з ким і як у нього справи. І Катя вже було набирала повідомлення, коли раптом хтось сказав:
— Не пиши йому, він тобі не потрібен.
Дівчина обернулася і побачила позаду себе хлопця який стояв і дивився прямо їй у вічі. Він був серед гостей, які прийшли на свято до її подруги. Вона була здивована такою поведінкою, такими словами.
— Звідки тобі знати хто мені потрібен, а хто ні. — відповіла дівчина зухвалому незнайомцю. Їй не давала спокою впевненість з якою він сказав їй це. Та й взагалі звідки йому знати, кому саме вона збирається написати, може вона набирає повідомлення мамі чи сестрі.
— Якщо він відпустив таку дівчину, як ти, то він просто не вартий твоєї уваги. — і тихіше додав,— От я б точно тебе нікуди більше від себе не відпустив…
Микола (так звали незнайомця) дотримав свого слова і більше нікуди Катрусю від себе не відпускав. Тоді вони просиділи майже всю ніч на балконі за душевною розмовою і більше не було такого дня, щоб він до неї не прийшов то із смаколиками, то з квітами, то із квитками в кіно. Дівчина і сама незчулася, як швидко прикипіла душею, до цього дивакуватого хлопця і вже через 2 місяці вони стояли у РАЦСі, обмінюючись обручками. А майже через 2 роки у них народилася прекрасна золотокоса донечка — Злата.
Автор – Іванна, спеціально для intermarium.com.ua.
Фото ілюстративне.
