fbpx
Дозвілля
Не хочу одружуватися, а дівчина каже, що піде. Як їй пояснити, що шлюб – не те, що нам треба 

Гена одружуватися не хотів до скреготу в зубах. А ось його кохана жінка, Маруся, шлюбом просто марила. Тому стосунки у них, на жаль, псувалися на очах. Зростала недовіра, множилися претензії. Ви б змогли закохане обличчя вдавати, якщо недовіра є? Ось і Маруся супиться. І Гена зубами до стіни засинає.

Але ж нормально вони жили – багато хто заздрив. Два роки йшли рука об руку. Особливо і не сперечалися. Працювали собі спокійно, а на вихідні – дозвілля.

Але Марусі, що називається, закортіло. Хочу, каже, стосунки законні. Щоб як у всіх людей. РАЦС, квіти на капоті і короваю із сіллю відкусити. Мені весілля наше буквально сниться вже. І без нього мені світ поперек горла став. І мама геть проти співжиття цього. І подруги всі вже заміжні. Пальцем на мене тикають, посміюються – тридцять років жінці, а паспорт чистий. Навіть он подруга Дуся заміжня, хоч ширша за Всесвіт в півтора рази. Але і вона при чоловікові сидить. І діточок моя природа вже вимагає наполегливо – на коляски дивлюся і слізоньки котяться. Давай, Гено, стосунки наші оформляти. Не підлітки ми – без штампів закохуватися.

Але Гена не бажав. Він же не телепень якийсь. Гена просто на власні очі бачив долі чоловіків, які відвідували РАЦСи хоч раз. І долі ці складалися досить невдало.

Ось, наприклад, шкільний його товариш Петя. Цей одружився відразу після школи. Банально примусили до реєстрації – майбутній тесть Петю на мушці тримав. На момент розпису у нареченої сутички вже починалися. І що ж ми можемо бачити тепер? До тридцяти п’яти років у товариша троє вже спадкоємців. Дружина вдома сиднем сидить і тільки вимагає: грошей дай, увагу дай, ще дітей дай, а потім цвях забити іди. А Петька від цього сімейного життя тільки обличчя морщить. І навіть на рибалку не висовується – вдома йому дозволу на таке не виписують. Щоб на тих рибалках штани протирати.

Або ось ще випадок – колега Микола Сергійович. Телепень рідкісний, хоч і сивий давно. Пише своїй дружині вірші про кохання. І в газеті районній їх не соромиться публікувати. А вся громадськість знає, що дружина не тільки його на оди надихає. Вона хоч і предпенсіонерка по паспорту, а голови чоловікам продовжує крутити. Сором адже, якщо розібратися. А якщо і його Маруся таке надумає? А йому тільки роги свої підточувати. Ні вже, шукайте іншого валянка.

Але сюжет, що відштовхнув найсильніше – доля брата Васьки. Вася одружився свідомо і з почуттями. Зі спокійною жінкою Альбіною з вищою освітою. І все у них спочатку було чинно і благородно. Дружина на арфі добре вправлялася. Душевно дуже грала – до сліз. Мають, звісно, прекрасного спадкоємця. Викликали тещу з села – допомагати управлятися з клопотами. І з того моменту – кінець ідилії. Василь тієї арфою неодноразово відхоплював від тещі з приводів дріб’язкових. Не чоловік ти, Васю, говорили йому домашні. Сумнівний ти екземпляр. Фінанси мізерні приносиш, шкарпетки свої прати лінуєшся, дитя хапаєш невміло. Їж ще багато всілякого.

Розлучилися, звичайно. Зараз в квартирі Василя Альбіна з мамою і дитям проживають. А Василь до товаришів на нічліг напрошується. Випиває, звичайно, при першій же можливості. Заробітки в зубах приносить. А йому дитину навіть через ланцюжок дверний розглядати не дозволяють. Очі зламаєш, кажуть. І арфою замахуються. Зламана доля через законний шлюб у Василя вийшла.

І Гена на всі ці викрутаси дивиться, на вус намотує. І одружитися зовсім йому не свербить. Роги пиляти, житло втрачати, на риболовлі відпрошуватися. Ніби й не людина ти вільна по праву, а роботяга який галерний.

Що тобі, каже, Марусю, треба? Живемо разом – я до тебе з усією повагою. Хочеш – каструлю нову, а хочеш – чоботи. І дитя я готовий тобі подарувати – мені це необтяжливо зовсім, а навіть навпаки. Можемо до глибокої старості жити разом, я чоловік серйозний.

Але Маруся ніби лимона наїлася. Не оженився до вересня, заявляє, то й прощай, Геннадію. Хоч і люблю тебе до знемоги, але піду я безповоротно з цих безперспективних стосунків.

Така ось ситуація складається. І Марусю втратити шкода, і одружитися наміру немає. І що їй, жінці, не так – Гена не розуміє рішуче. Добре ж жили.

Автор: Кanalʹya.

Фото ілюстративне.