fbpx
Дозвілля
Не буду ж я сидіти на дивані, – заявляє свекруха синові. – У вас он скільки роботи. Скрізь безлад! Вчора на кухні всю ніч прибирала, ще дві кімнати і шафи перебрати. Он, поглянь скільки усякого непотребу я в сміттєві пакети склала аби винести на смітник

– Я вважаю, поганий мир кращий за непорозуміння! – каже моя знайома, Руслана. – І доньці раджу уникати гострих кутів. У житті завжди треба вміти йти на компроміс. У них з чоловіком зараз свекруха гостює. Жінка непроста в спілкуванні! Безкомпромісна. Ображається постійно, вічно щось додумує, вишукує, усім невдоволена, робить зауваження. Але я доньці кажу – терпи! Це всього на два тижні. Ось поїде вона, зітхнеш з полегшенням.

Дочці Руслани, Галині, двадцять шість, вони з чоловіком живуть окремо в орендованій квартирі. Чоловік – приїжджий. Свого житла у молодих поки немає, збирають на перший внесок. Живуть добре, дружно, обоє працюють. Зараз ось приймають дорогу гостю. Це перший візит свекрухи до молодих з дня весілля. Хотілося б, звичайно, щоб він пройшов мирно, але гарантій немає.

Свекрусі трохи за шістдесят, син у неї з’явився досить пізно, ростила одна, звикла сина свого повчати і наставляти, тепер це відношення поширює і на невістку. Причому, той факт, що з невісткою до цього візиту вони і бачилися один раз, ніякої ролі не грає. Свекруха приїхала до рідного сина, і відчуває себе в гостях як вдома. Точніше сказати, як господиня цього дому, ось.

Із заявлених для гостювання двох тижнів минуло всього чотири дні, але Галина вже на межі. І як тільки люди роками живуть з батьками?

– Галинка каже, свекруха абсолютно без комплексів, – розповідає Руслана. – Лазить по шафах запросто, в кухні все перевернула, усюди ніс засунула, щось повикидала там у них, щось переклала. “Допомагає” активно. Привезла в’язані серветки, всюди розклала, картинки якісь розвісила, все прикрасила на свій смак. Галина не витримує. Ці серветки гачком її чомусь особливо не до вподоби, а у свекрухи на них пунктик якийсь. У неї їх нав’язані десятки! Вона навіть мені їх напхала в подарунок. Я доньку прошу – поїде додому родичка твоя, збереш все і викинеш, тільки й того!

– Може, поговорити з нею акуратно? Натякнути, що вона, в гостях? Що непогано б радитися з господинею будинку в якихось питаннях?

– Так говорили, звичайно, але куди там! “Не буду ж я сидіти на дивані, – заявляє. – У вас он скільки роботи. Скрізь безлад!”. На кухні заправляє, наготувала їм страв за своїм розумінням, все калорійне. Галинка моя такого не їсть. Я, каже, собі буду готувати окремо, а я їй – не думай! Жінка готувала, старалась, а тут ти – такого не їм. Постав себе на її місце! Це прикро. Не показуй виду. Скажи “дякую” і трохи з’їж.

– Ну і як дочка? Слухається? Тримається?

– Тримається, але з останніх сил, якщо чесно. Я вже її всяко вмовляю. Кажу, тобі лічені дні потерпіти, потім вона поїде, і не побачиш її, може, років п’ять взагалі! Не думай нічого казати! Відновлювати відносини потім ой, як непросто.

– А чоловік дочки не може свою маму якось вгамувати?

– Та ні. Не дарма ж він від мами аж на інший кінець країни втік свого часу. Каже Галинці те ж саме, що і я – потерпи, мовляв, ще трохи, скоро вона поїде. Зрештою, нічого поганого вона не говорить, просто дуже хоче допомогти.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головне фото – pexels.