fbpx
Дозвілля
Наталя випадково обернула голову і подивилася на величезне вікно. Там стояв її Володя. З букетом квітів. — Цікаво, як він дізнався, що я тут? Дивно. Чи ж він теж хоче зробити мені сюрприз? А. Він здогадався. — посміхнулася вона і підняла руку, збираючись махнути чоловікові. І раптом поряд з ним зупинилася добре знайома Тойота

Марійко! Марійко! Він зробив мені пропозицію і я виходжу заміж!!!! — пританцьовувала Наталя, закрутивши подругу в божевільному хороводі своїх рук і щасливих очей.

Марійка і Наталка вчилися в одному класі. Сиділи за однією партою і жили в одному будинку. Були подружками не розлий вода. Дорослі жартували, що Наталя Марійчина тінь і навпаки. Вони носили однакові коси, стригли однаково чубчика. Навіть були схожі зовні, обидві світленькі і блакитноокі. Але ось Наталі навчання давалося легко, а Марійці з великими труднощами. Хоча вона і намагалася не відставати від подружки і проводила за підручниками багато часу. І завжди дивувалася. Як так, Наталка півгодини за столом і все готово? А їй за уроками іноді доводилося сидіти годинами.

Але нарешті закінчилася школа і дівчата поїхали до столиці вступати до медінституту. Оселилися у Наталчиної тітки. Тітка була самотня, не молода і з задоволенням дала притулок дівчат.

Ніч перед іспитами у Марійки була безсонною і, поки подружка солодко сопіла, вона сиділа над книжкою. Лягла вже під ранок.

Вранці першою прокинулася Наталя і, наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку, пішла збиратися. У неї був чудовий настрій. Слідом прокинулася похмура Марійка, невиспана і абсолютно без настрою.

— Марійко, ну ти що? Давай веселіше! Що з лицем? — Наталя намагалася розвеселити подругу.

— Відстань… Тобі добре, ти спала без задніх ніг, а я всю ніч сиділа за цим підручником. Краще б не сиділа, все одно нічого не пам’ятаю. Хай йому грець, я не вступлю… Ось точно не вступлю. — бурчала Марійка.

— Вступиш! Ще й як вступиш! І жени від себе геть поганий настрій! Хай живе оптимізм! — термосила Наталя подружку.

Іспити склали обидві. І пройшли за балами теж обидві. Їхній радості не було меж — вони тепер студентки медінституту!

Щоб не ускладнювати житті тітці, дівчата вирішили орендувати кімнату у самотньої пенсіонерки. Кімната була хороша, світла. Наталка, озброївшись ганчірками і шваброю, відразу взялася за прибирання. А Марійка розкладала речі, розставляла книги. Загалом, робота кипіла. Коли все було готове, подружки пішли прогулятися і познайомитися з районом, де їм потрібно було жити і вчитися.

— О! Дивись, Наталю, кафе. Давай зайдемо, морозива поїмо, га? — Марія мило подивилася на подругу.

Відносно фінансів, Марійка була неймовірною марнотраткою, через це їх бюджетом командувала Наталя. У тої жодна копієчка не витрачалася даремно. Зате у Марійки гроші, ніби крізь пальці просочувалися. Тільки з’явилися, ррраз і наче їх і не було.

— Добре. Зайдемо, але тільки в честь нашого з тобою вступу. Нам треба жити економно. Якщо батьки висилають нам гроші, це не означає, що ми повинні їх відразу профукати. Розумієш? —строго сказала Наталя.

Але Марія заради морозива була згодна на все. І радісно закивала головою.

Кафе було красивим, морозиво смачним. Вони їли морозиво, сміялися і весело базікали. Попереду було довго, щасливе життя з навчанням, новими знайомствами і пригодами…

За столиком навпроти сиділи кілька юнаків. Один з них, високий і смаглявий красень підійшов до дівчаток і, не питаючи дозволу, сів за їх столик.

— Доброго дня, красуні! А я раніше вас тут не бачив. Ви проїздом чи як? І можна з вами познайомитися? Мене Володя звати.

— Ми не проїздом. Ми тут будемо жити і вчитися в медичному. І ми не знайомимося з першими зустрічними. — сказала Наталя, строго подивившись на хлопця.

— Та ну, Наталю, припини! Ну чому ж ти така неговірка. Я Марійка, а вона Наталя, ми подруги. І нам дуже приємно з вами познайомитися. — Марія простягла хлопцеві руку. Той взяв її легенько потиснув, не зводячи з Наталі очей.

Вони посиділи разом за столиком, поговорили про те, про інше. Дівчата почали збиратися йти і Володя зголосився провести їх до під’їзду.

Перший навчальний день у дівчаток видався хвилюючим і насиченим. Коли втомлені, але задоволені вони вийшли з інституту, біля входу стояв Володя з букетиком квітів.

— О! Володю! Ти як тут? А квіти кому? — побачивши його, заторохтіла Марійка.

— Та я ось вирішив вас зустріти і провести, щоб ви не заблукали. А квіти? — помітно було, що він розгубився трохи. — Квіти напевно тобі. — він простягнув букетик Марійці. — Наталю, а можна тебе на хвилинку? — несміливо сказав Володя.

З цього дня вони почали зустрічатися. Наталя і Володя. Він був місцевим, старшим за Наталю на п’ять років і закінчував навчатися на інженера.

Хлопець зазвичай чекав її після навчання, проводив до будинку. А ввечері вони гуляли містом, ходили в кіно, їли морозиво, багато розмовляли і мріяли про майбутнє. Мріяли, як закінчать навчання і одружаться, оскільки все ітак йшло до весілля.

Добродушна Наталя всюди брала із собою Марію.

— Ну знову ти з собою цю сороку береш? У неї ж рот не закривається, її не переслухаєш. — обурювався Володя.

— Вовчику, але ж їй сумно самій. У неї ж немає хлопця. Нехай з нами погуляє, тобі що шкода? Вона ж мені, як сестра… — вмовляла хлопця Наталя. І той, зітхаючи, погоджувався. А потім начебто і звик до гучної і допитливої, Марії.

Володя намагався познайомити Марійку з ким-небудь зі своїх друзів і однокурсників, але дівчині всі вони були якісь «не такі». Той маленького зросту, у того зуби криві, той мовчазний, інший говірливий… Згодом Володя ці спроби закинув.

Наталя закінчила навчання і вони одружилися. У Володі були хороші батьки і трьохкімнатна квартира. Ще одна квартира стояла порожньою, там раніше жила його бабуся, коли була жива. Тому було вирішено, що молодь поки поживе з батьками, а квартира бабусі буде ремонтуватися. Так і зробили.

Молодята жили дружно, майже ніколи не сварилися. Єдине, що затьмарювало їхню ідилію, це те, що Наталя дуже хотіла стати мамою, але поки що не виходило. Вони жили в шлюбі вже три роки, а дітей не було.

— Так хочу малюка, Марійко, ти не уявляєш, як хочу. І Володя дуже хоче… І вже стільки всього поздавала, кажуть все добре, а дітей немає. Уявляєш? — скаржилася вона подрузі.

Вони дружили досі і ще навіть тісніше ніж колись. Марія була частим гостем в їхній родині. Жодне сімейне свято не обходилося без неї. Наталя іноді думала, що якби у неї була сестра, то вона була б схожа на Марійку.

— Та не переживай ти так! Наталю, знаєш всьому свій час. Буде і у вас малюк і не один! Марія поплескала її по руці і, глянувши на годинник, поспішила. — Так, я тікаю, мені ще на зустріч. Бувай. — вона поцілувала Наталю в щоку і встрибнувши в новеньку тойоту, поїхала.

— От вся в справах, вся в справах. Як мій Володька, той теж вічно поспішає. І сьогодні кудись знову погнав після роботи. То зустрічі, то проекти, то обговорення. Ні сну, ні відпочинку… — подумала Наталя і попрямувала в поліклініку до свого лікаря.

Лікар подзвонила їй сьогодні вранці і попросила прийти до неї після обіду. Прийшли результати і вона хотіла їй щось сказати.

— Напевно знову щось потрібно доздати, чи перездати. Сили вже немає. — думала Наталя, заходячи в кабінет.

— Вітаю вас, мила моя! Здійснилося! — лікар радісно дивилася на неї.

А Наталя відразу і не зрозуміла, в розгубленості застигнувши на порозі. Нарешті до неї дійшло і вона похитнулася. У неї запаморочилося в голові. Добре, що її встигла підхопити під руку медсестра і посадити на диванчик. Так би Наталка точно впала.

— Я… Я… У мене буде дитина!? Боже… Як же… Я… — і вона заплакала від надлишку емоцій…

Вийшовши з лікарні, відразу зателефонувала чоловікові, призначивши йому зустріч в їхньому улюбленому кафе, біля інституту. Вирішила зробити йому сюрприз.

Вона приїхала раніше і вирішила заскочити в дитячий магазин, згаяти час. Наталя ходила між рядами, розглядаючи зворушливі малюсінькі сорочечки, чепчики і штанці і її переповнювало почуття щастя. Скоро і вона буде одягати маленьку людинку в такі крихітні дрібнички.

Наталя випадково обернула голову і подивилася на величезне вікно. Там стояв її Володя. З букетом квітів.

— Цікаво, як він дізнався, що я тут? Дивно. Чи ж він теж хоче зробити мені сюрприз? А. Він здогадався. — посміхнулася вона і підняла руку, збираючись махнути чоловікові.

І раптом поряд з ним зупинилася добре знайома тойота. З неї вистрибнула Марія і попрямувала до Володі. Наталя спостерігала за цією картиною, так ніби дивилася фільм, зі знайомими кіногероями, а не з близькими їй людьми.

Марія підбігла до Володі і почала щось говорити, жестикулюючи руками і показуючи кудись убік. Володя слухав, посміхаючись, потім поклав букет на капот машини і різко схопив її на руки. Закружляв, міцно притискаючи до себе. Наталя бачила щасливе Марійчине обличчя, як вона закидає голову, заливисто сміючись. Вона уявила цей сміх, адже вона так добре його знала. Сміх, який колись так дратував її чоловіка… І вона все зрозуміла.

Повернувшись додому, жінка швидко зібрала найнеобхідніші речі, добре хоч батьків Володі вдома не було. Подзвонила тітці, все їй коротко пояснила. Тітка спочатку заголосила, потім заспокоїлася і веліла приїжджати. Володі написала записку, поклавши її на журнальний столик в їхній кімнаті, де вони колись були щасливі…

“Сьогодні я втратила двох близьких людей — чоловіка і подругу, але придбала дещо інше, більш важливе. Не дзвони, не пробачу”.

Вона їхала до тітки і не плакала. Вона знала, що плакати не має права, у неї всередині тепер нове життя і вона несе відповідальність за нього. Але її здавалося, що її серце розірвалося на дрібні шматочки, яких ніколи більше не можна буде зібрати …

Стискаючи кермо так сильно, що побіліли пальці, вона їхала вперед, до свого нового життя. Наталя не знала, яким воно буде. Вона лише була впевнена в тому, що в ньому більше немає місця двом найулюбленішим і найдорожчим для неї людям.

Але їм на заміну прийде хтось інший. І вона свято вірила в це…

Фото ілюстративне.