Не знаю, як розцінювати слова мого нареченого: чи то як жадібність, то чи як правильний розрахунок. Перший раз з такою проблемою стикаюся: він сказав, що зі своїх зарплат ми будемо витрачати навпіл. Це як? Він пояснив, що кожен буде платити за себе, а якщо у когось немає грошей, то платить один, а другий повертає йому свою половину. Для мене це якось неприйнятно, це не стосунки, а бізнес-схема якась.
Познайомилися ми з ним у мережі, вперше зустрілися в кафе. Я замовила собі тільки чай з тістечком, і чоловік одразу за все заплатив сам. Мене ще порадував такий його жест: ми мало спілкувалися в інтернеті, вперше побачилися вживу і він пройшов вдало. Квіти теж були і походи в кіно, але всюди платив він сам. Але цукерково-букетний період змінився більш серйозною стадією стосунків, і тут все потроху почало змінюватися. У нареченого своя квартира, і я частенько стала залишатися у нього. Квіти та подарунки «просто так» закінчилися.
Він розповідав про своє минуле: у нього була дівчина, вони з нею жили цивільним шлюбом. Розлучилися вони через її надмірну любов до його грошей. Вона сама працювала, але завжди залазила в його кишеню або картку, не в прямому сенсі, а просто змушувала все витрушувати – вона ж господиня в домі. Як наречений мені пояснив, що схема «віддай всю получку дружині» вже не працює, вона застаріла. Через це чоловік повинен робити заначку, яку знаходить дружина, а там вже буря непорозуміння. Така схема робить чоловіка несамостійним, дружину – поганою, тому гроші повинні бути вільними, а подружжя – дружним.
Я запитала, як він собі уявляє подружнє життя? Він каже: «Заробляємо ми обоє, розраховуємо, що нам платити за загальними рахунками і на їжу. Складаємося, решта витрачаємо на себе. Захотіла ти косметику, а я якийсь новий гаджет – купуємо самі за свої гроші, так само і з кредитами на майбутнє. Бракує грошей на свою покупку, то можна попросити в борг один у одного, але з обов’язковим поверненням. Так само буде у всьому, навіть якщо ми разом підемо в ресторан, кожен платить за себе. Досить вже жити старими стереотипами, де всі чоловіки постійно винні жінкам. Побачиш, що з таким договором буде менше сварок в сім’ї. А якщо появиться дитина, то так само – вкладаємося порівну».
Чесно кажучи, після такої розмови мені хотілося встати і піти, що я в принципі і зробила. Уже вдома з обуренням розповіла все своєму батькові, але він сказав: «Що ж я, недалекий такий, твоїй матері це відразу не запропонував?! Але ж він у тебе тямущий хлопець, грамотно все розрахував! А я все життя на заначках! А якщо щось хочу собі купити, то йду «на поклон» до твоєї матусі, за своїми ж грошима! Але вона ще й вирішує: потрібно мені це чи ні, зате собі купує те, що хоче. Тримайся за свого нареченого, сперечатися не будете». Я й розгубилася, невже всі чоловіки такі?
Зараз я взяла тайм-аут в наших стосунках з нареченим. Він не проти, сказав, що це навіть добре, що я розумно взяла час на роздуми: вийде у нас сім’я з такою схемою чи ні. З одного боку для мене неприйнятні ці розрахунки навіть в цивільному шлюбі до заміжжя, але з іншого боку: а чому б не спробувати ?! Але уявляю реакцію моїх подруг: вони ж мене засміють, що я знайшла собі скнару! А можливо навпаки – будуть і заздрити: наречений з квартирою, через гроші не сваримося. Загалом, не знаю що робити, порадьте що-небудь, будь ласка.
Фото ілюстративне.
