Я завжди заздрила своїй подрузі. Ніби й зізнаватись в цьому непристойно, тільки правду все одно не сховаєш. Їй завжди щастило! Про таких, раніше говорили, що вони з’явилися «із золотою ложечкою в роті». Так і Лариса – їй завжди діставалося найкраще, і чоловік теж. Тільки вона вічно усім незадоволена була, бурчала і горланила.
І чоловіка свого вона зовсім не цінувала. Я точно це знаю, тому що як не зустрінемося, вона мені на нього жаліється. Усе що можна тільки вигадати, вона про нього говорила.. І не розлучається вона з ним тільки тому, що не хоче залишати дитину без батька, хоча він все одно з синочком зовсім не займається. Я слухала, згадувала її чоловіка і не вірила! Тому що я сама з її чоловіком знайома і бачила, що він м’який, добрий, веселий, з хорошим характером, та й заробляє пристойно. Чесно сказати, він мені відразу сподобався. Я тоді від заздрощів позеленіла, коли Лариса за нього заміж вийшла.
Напевно, тому я з самого початку співчувала чоловікові подруги, жаліла його і в глибині душі вважала подругу неправою. Коли у нас з ним роман почався, я навіть не помітила. Спочатку усвідомила, соромно стало, адже недобре це. А потім подумала, а чому і я щасливою бути не можу ?! Не все ж в цьому житті краще повинно подрузі діставатися.
Коротше, забрала я чоловіка у подруги без жодних докорів сумління! Він спочатку так просто до мене переїхав, а потім і розлучився. Дитині став аліменти виплачувати і ще радів тому, що велика частина зарплати у нього готівкою в конверті видається, так що тепер цих грошей його колишня дружина не побачить.
А потім почалося наше сімейне життя, і виявилося, що це зовсім не свято, як я раніше думала. Згодом я стала розуміти, що моя подруга була, не так вже й неправа щодо свого чоловіка. Перше, що я помітила, що він жодного разу не згадує свого синочка. Навіть про його день народження я нагадала, але він все одно не привітав його. Коли я запитала, він став говорити, що повністю закінчив з минулим, і не хоче, щоб воно заважало в його новому житті. Але ж дитина не винна!
А потім все і почалося: приходячи з роботи, чоловік чекав їжу, дивився телевізор, читав газети і зовсім не звертав на мене уваги. Коли я намагалася щось сказати, він казав, що я так повинна бути щаслива і вдячна, адже він заради мене покинув сім’ю, а я ще виступаю. І гроші він складав собі десь на купку і вічно ставив у приклад свою колишню дружину, яка сама добре заробляла і в нього, як я, ніколи нічого не просила.
Все те, про що розповідала моя подруга, стало дійсністю поступово. Хорошим, милим і добрим мій чоловік був зі сторонніми людьми, на роботі, а вдома ставав самим собою.
Нещодавно я зустріла свою, тепер вже колишню, подругу. Я хотіла звернути вбік, щоб не потрапити їй на очі, але вона мене покликала. Я знітилась, думала, що Лариса мені сцену влаштує прямо на вулиці, але помилилася. Лариса була веселою, добре виглядала. А потім вона запитала: «Ну що, очі завидющі, наїлася вже «щастя» з чужим чоловіком?» І запитала ж зовсім беззлобно, навіть співчутливо. Та ще попередила, що якщо досі я нічого не зрозуміла, то з часом обов’язково дійде!
Вдома я чоловікові сказала, що зустріла Ларису. Він тут же почав говорити, який він нещасний був, а мені раптом стало так неприємно. Я згадала, що раніше він теж завжди так говорив про дружину, скаржився на неї, але тоді я йому співчувала, вірила і навіть раділа, що про везучу подругу такі слова чую. А зараз зрозуміла, що, може бути, він і про мене комусь те ж саме говорить, співчуття шукає.
Забрала я чужого чоловіка, але щастя з ним не отримала. Розумію, що сама у всьому винна, і самій потрібно вихід шукати. Найприкріше те, що я при надії, правда, термін маленький ще. Щодня переконуюсь, що такому татусеві і я і дитина геть не потрібні будуть. Що я вже не тільки не кохаю його, а й бути з ним в одному домі більше не можу.
Марина К.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
