fbpx
Дозвілля
Ми зустрічалися кілька тижнів, а потім він почав морозитися. Рідше дзвонив, ще рідше запрошував в кафе на моє улюблене морозиво, і я вирішила взяти ініціативу в свої руки. Першим ділом спекла «Мурашник». Намовила подругу, і та відвезла торт йому на роботу. Він у відповідь надіслав банальне «Ок». Я вирішила не здаватися і о п’ятій ранку примчала до нього додому, щоб прив’язати до ручки дверей величезний букет ромашок

Відразу після інституту у мене трапився роман. Ми зустрічалися кілька тижнів, кілька разів відсиджувалися в парку під кущем жасмину, а потім він почав морозитися. Рідше дзвонив, ще рідше запрошував в кафе на моє улюблене морозиво, і я вирішила взяти ініціативу в свої руки. Подивилася фільм «Найчарівніша і найпривабливіша» і першим ділом спекла «Мурашник». Намовила подругу, і та відвезла торт йому на роботу. Він у відповідь надіслав банальне «Ок».

Я вирішила не здаватися і о п’ятій ранку примчала до нього додому, щоб прив’язати до ручки дверей величезний букет ромашок. Цього разу отримала смайлик. І тільки коли купила дорогі квитки на концерт Алессандро Сафіна, а він не прийшов – до мене дійшло, що рятую те, в чому більше немає життя.

Моя подруга розлучилася п’ять років тому і всі п’ять років намагається врятувати стосунки. Запрошує колишнього на недільні обіди, супроводжує десятирічну доньку разом з татом в кіно і квест кімнати, літає з ними на повітряній кулі і наговорює дитину, щоб та вимагала спільний відпочинок. У нього інша сім’я, але це її ще більше заохочує. Ми збираємося по середах в лазні, і щоразу, коли вона обговорює з нами свій новий стратегічний план. На наші заперечення, що вистачить тягти на собі, те, що не тягнеться, задирає ніс:

– Багато ви розумієте. Ми прожили разом п’ятнадцять років.

Батько моєї співробітниці влаштував на балконі звалище. Він зберігає там все, що розбилося чи вийшло з ужитку: ящики для кефіру, грамплатівки, кілька заштопаних сумок, бабусин глечик, який потрібно мити виключно хвощем, гасову лампу на випадок відключення світла, щипці для колки цукру, габардинове пальто, в якому ходив до технікуму, чорні бігові ковзани, майонезні баночки, дерев’яні спиці і складаний пластмасовий стакан. І навіть арифмометр з написом «Фелікс», 1956 року випуску.

Донька кілька разів виносила мотлох до сміттєвих баків, але він терпляче повертав все назад на балкон.

Все що віджило, має бути поховане. І неважливо що це: Зношена шуба з кози чи з’їдена міллю весільна сукня. Згаслі стосунки чи бабусині стереотипи. Все, що зупинилося – слід кинути, а не штовхати щосили за звичкою, по інерції, або через власну впертість. А інакше є ризик прожити так до кінця своїх днів.

Автор: Iryna Hovorukha.

Фото ілюстративне.