fbpx
Дозвілля
Ми з чоловіком їхали до моєї мами в інше місто. Їй потрібен був догляд. Повернулися ми через півроку і здивуванню нашому не було меж: двоюрідний брат чоловіка вмовив їхню бабусю продати свою частину квартири і купити йому інше житло. Чужі люди, що придбали бабусину кімнату, купили її для того, щоб здавати в оренду

Квартиранти змінюються щомісяця ─ то недобросовісні, то неохайні, то не заплатили і з’їхали, прибравши до рук ще й наше майно.

Двоюрідний брат чоловіка, Юра, куплену бабусею квартиру в передмісті оформив на свою дружину. Вона прописала бабусю настільки ж легко, як згодом і виписала.

Ми з чоловіком і дитиною жили в одній кімнаті, мама чоловіка ─ у другій, квартиранти ─ в третій. Мама Юри років десять тому втекла з якимось кавалером у відрядження, і відтоді від неї не було ні слуху, ні духу.
Жити в таких умовах було неможливо. Ми з чоловіком вирішили продавати кімнату і брати іпотеку.

Чоловікова мати і нові власники бабусиної кімнати намагалися всіляко вставляти нам палиці в колеса, але ми все одно умудрилися продати чоловікову частку.

Іпотека була для нас практично непосильною, вже на другому платежі ми зрозуміли, що не потягнемо, але у нас не було вибору ─ взялися, значить будемо платити. Чоловік почав підробляти в нічну зміну, а я запропонувала мешканкам навколишніх будинків свої послуги няні. А тут ще й Юра привіз до нас бабусю.

─ Вони з моєї дружиною не вжилися, так що ось вам подарунок. Щасливо залишатися! ─ заявив Юра, залишивши заплакану бабусю у нас в коридорі, й поїхав.

А слідом за бабусею чоловіка до нас додому прийшла тітка Таня, мама Юри. Вона почала казати, що ми несправедливо поділили квартиру, що вона теж повинна була брати участь в приватизації. І що раз її позбавили житла, то жити вона буде разом зі своєю мамою у нас вдома.

Вона десять років десь пропадала, а зараз їй раптово знадобилася її частка ─ хіба ж це нормально? Чоловік не пішов проти бабусиної волі, і тітка Таня почала жити з нами.

Свою пенсію бабуся віддавала або Юрі, або матері чоловіка. Тітка чоловіка ще не знайшла роботу. І так непосильні для нас платежі стали нам просто непідвладні. Збільшилася кількість ротів, відповідно збільшилися витрати на їжу та комуналні послуги.

Фрукти, які я припасла для дитини, знаходили і з’їдали. Тітка Таня користувалася моєю косметикою, на оновлення і покупку якої у мене просто немає грошей. Мої виплати на дитину йдуть бабці чоловіка на ліки. Ще й свекруха постійно дзвонить і вимагає грошей зі словами:

─ Я ж тебе виростила, ти повинен!

У мене немає грошей дитині на їжу, син їсть пісні макарони. У мене немає грошей дитині на одяг, зате мама чоловіка одягається на іноземних сайтах.

Я не можу знайти зайву копійку на зуби, які вимагають неабияких коштів, зате бабуся чоловіка займається благодійністю: ті і без того мізерні запаси продуктів вона широким жестом віддає Юрі і своїй старшій донці, матері мого чоловіка.

У мене більше немає сили. З такою кількістю сторонніх людей в домі, мені ніде було сидіти з чужими дітьми, тому я була змушена відмовитися від підробку, а це дуже сильно позначилося на нашому і так кволому бюджеті.

Останньою краплею стало те, що гроші, відкладені на внесок по іпотеці, бабуся чоловіка забрала і віддала Юрі.

─ Йому потрібніші. У вас он які хороми, а він, бідненький, живе невідомо де.

Ми напозичали грошей в кого тільки могли.

Чоловікові начхати, його бабці і тітці ─ тим більше. І я, і дитина ходимо в лахмітті, зате чоловік у мене ─ благодійник, всім завжди допоможе. Я подзвонила до мами, спитала чи можна до неї переїхати, однак, така перспектива її зовсім не порадувала.

Йти мені нікуди. Дивитися на те, як моя дитина жадібно дивиться на яблука я більше не можу. Я просто не бачу виходу.

Фото ілюстративне.