fbpx
Дозвілля
Ми в в свекрухи зайчика забули. Звичайний такий сірий з зашитим вухом, але без нього донька спати б не лягла. Мусили повернутись. Зайчику зайчику, не знаю дякувати тобі чи ні, але завдяки тому, що ми тебе забули, я всю правду і дізналась

– Я завжди за свою свекруху горою стояла! – розповідає Ольга. – Була впевнена, що мені пощастило: у нас ідеальні стосунки! Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням. Приходила майже щодня, з появи старшого. А тепер я, уявляєш, дізнаюся, що внуки їй то тяжко, ми з Миколою її не шкодуємо. Ну як? Так я взагалі її більше в будинок не пущу! Нехай сидить у себе в квартирі і відпочиває, скільки хоче.

Дітей у Ольги і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні. Свекруха дійсно ходить до неї кожен день, як на роботу. Приходить, переодягається і без зайвих слів і питань береться за справи: підхоплює когось із дітей, починає мити посуд, вивішувати випрані речі, заправляти ліжка.

Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.

– Така прямо завжди була добра і лагідна, що просто не віриться! – розповідає невістка. – Олечко, те, Олечко, се, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти?

Онуки бабусю обожнюють – ну ще б, виросли на її руках. До того ж Килина Петрівна ніколи не приходить без гостинців. Обов’язково суне кожному «сюрприз»: то банан, то персик, то цукерку, то пакетик обожнюваного дітьми «шоколадного молока».

– І що, старшому дев’ять, і вона всі дев’ять років так ходить допомагати? Щодня?

– Ну, практично, так! – зітхає Ольга. -Були періоди, коли її допомога була дуже потрібна. Зараз вже не дуже. Діти досить великі, з ними цілком реально впоратися самотужки. Не те, що раніше.

Були такі періоди, коли Ольга без допомоги свекрухи б просто не впоралася. Наприклад, на самому початку свого материнства. Старший хлопчик з’явився трохи передчасно і, що називається показав де раки зимують. Спав тільки на руках, толком не їв, погано набирав вагу і постійно плакав. Чоловік працював цілими днями, і витримати все одній, за словами Ольги, було просто нереально.

– Чесно, я кожен день думала, що буде, якщо Килина Петрівна сьогодні не прийде! – згадувала потім Оля. – Спасибі їй, що вона в перший рік не пропустила жодного дня. Забирала дитину, вивозила його на вулицю, гуляла з ним годинами, давала прийти в себе.

Дочки у Ольги, за її словами, подарунок, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення. Проте бабусина допомога знадобилася і тут. Килина Петрівна сиділа з дітьми, коли Ольга лежала на збереженні, забирала до себе здорових, коли хтось занедужав, водила онучок в басейн, гуляла з ними на дитячих майданчиках і взагалі, у будь-який момент була на підхваті.

– У неділю їздили в магазин на закупи з чоловіком, купити там треба було дещо, дітей до свекрухи завозили, – розповідає Оля. – Погуляли, купили що треба, заїхали, забрали дітей. Їдемо додому, і раптом по дорозі Маша, ну, дочка середня, раптом виявила, що забула у бабусі свого зайця. Стала ридати. Ми вже й так, і сяк, бабуся, говоримо, завтра привезе тобі – ні, не заспокоюється дитина! Чоловік каже – недалеко від’їхали, повернемося, а то дочка ж нам через цього зайця заснути не дасть.

Чоловік розвернувся і поїхали до материного дому, Ольга вискочила з машини і пішла до свекрухи за іграшкою. Піднімаючись сходами на четвертий поверх, почула голоси. Свекруха стояла у себе біля квартири і розмовляла з сусідкою.

– І ось так дев’ять років вже світу білого не бачу, Галино! – говорила свекруха сусідці. – З ранку до вечора там у них. Як білка в колесі, за цілий день і не сяду. Ноги не носять до кінця дня. Треба у своїх справах кудись – а у мене не виходить! То одне, то інше! У невістки вікна перемила, штори перепрала, а на свої вікна у мене вже сил немає. Сиджу з брудними вікнами. Добре, що додому приходжу вже коли темно, бруду особливо не бачу.

– Та вже, знахабніли вони у тебе, розбалувала ти їх! – співчутливо вторила сусідка. – Скажи їм! Нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами!

– Так, допоможе вона, як же! Вона хоч би раз свої помила, я одна у неї мила, мені ж це одній треба, аби діти в чистоті сиділи. Сама вона, знаєш, що не любителька попрацювати, особливо коли є на кого перекласти обов’язки. Не надто працьовита, що тут і казати!

– Ну нехай найме тобі клінінгову компанію!

– Мені? Та ти що, Галю, смієшся? Там снігу взимку не випросиш. Їм зроду в голову не приходить мені якісь гроші запропонувати! Знають, що я пенсіонерка, ну хоч би копійку коли запропонували! Я кожен день приходжу не з порожніми руками, між іншим. Діти чекають гостинців, я розумію. Але дорослі ж думати трохи повинні?

– Ну, взагалі, звичайно повинні! Невже жодного разу не запропонували?

– Ні жодного разу! Ось сьогодні, трьох дітей мені привезли вранці, ввечері забрали. Ти думаєш, хоч по яблучку вона їм залишила? Ні! Сніданок, обід і вечеря на трьох за мій рахунок. Причому, вівсянку на воді діти їсти не будуть, ти ж розумієш. Їм треба смачне і різноманітне. Ось наберуся коли-небудь наглості, і висловлю їм все! Скажу, досить на мені їздити. Ой, Олечко, ти? Щось забули?

Оля з кам’яним обличчям забрала доччиного зайця, пішла не прощаючись, всю ніч не спала, а на наступний ранок зателефонувала свекрусі і сказала їй більше до онуків не приходити. З такими панянками, як Килина Петрівна, зв’язуватися вона не бажає.

***

– Ну правильно, виростила вам дітей, і тепер не потрібна стала! – ридає тепер Килина Петрівна. – Заважаю! Вигадала щось, і виставила мене за поріг! Коли діти маленькі були і допомога була потрібна, ти чомусь таких образ не вигадувала!

– Якби я знала, що вам усе це через силу, обійшлася б сама!

– Так як би ти обійшлася?

– Няню б найняла, маму б попросила. Не знаю, викрутилася б!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головне фото – pexels.