fbpx
Дозвілля
Моя мама дуже вже мене просить проковтнути правду і забути все що я тоді побачила. Каже, що я не повинна вмішуватись у чужі сім’ї і це їхня особиста справа і самі знайдуть вихід

З моєї найкращою подругою ми знайомі ще з університету, разом дівували в далекій юності, а тепер дружимо сім’ями. Коли я вийшла заміж, мій обранець швидко освоївся в жіночому колективі, і часто проводив з нами час. Пізніше також відмінно увійшов в нашу компанію і чоловік Юлі Віталік, який за роки став не тільки близьким другом, а й хрещеним моєї дитини. Він чудова людина і ідеальний сім’янин.

Після декрету я допомогла подрузі влаштуватися у велику телекомунікаційну компанію, в якій працювала сама вже кілька років. І хоча у нас зібрався чисто жіночий колектив, на рідкість здорову атмосферу в офісі створював наш головний бухгалтер. Молодий, але в той же час дуже освічений чоловік, із зовнішністю якого можна було сміливо крокувати по подіуму, а не просиджувати штани в бухгалтерії. Олександр Сергійович вміло керував великим відділом. А я завжди поважала його за справедливість і принциповість. І хоча перший час в офісі дівчата з усіх сил намагались закохати в себе шефа, пізніше з’ясувалося, він щасливо одружений і має маленьку доньку.

Після того, як Юля пішла на роботу щось змінилося, – поскаржився якось Віталік сидячи у нас в гостях. З огляду на те, що тоді я не бачила причин для занепокоєння, порадила йому списати все на новий колектив і зміну ритму життя. Але наступні події позбавили дару мови і мене теж.

Щорічний Новорічний корпоратив був призначений вже на цю п’ятницю. Юля до нього готувалася особливо грунтовно, приводячи себе в порядок з ніг до голови, адже це її перше в житті свято у нас в фірмі. І ось офіс прикрашений, ящики з ігристим придбані, фуршет замовлений, а що найголовніше – здані останні в цьому році звіти, прийшов час розслабитися.

Після привітань боса і декількох осушених келихів, за розмовами з колегами я зовсім забула про Юлю. Як би не образилася – подумала тоді. Узявши щось солодкого зі столу для примирення, я пішла на пошуки подруги. Безрезультатно обійшовши весь вільний простір, було вирішено пройтися по кабінетах.

І ось відкривши чергові двері, я побачила в темряві силуети, і тільки включивши світло, усвідомила всю делікатність ситуації. Моя подруга і мій шеф були разом в порожній кімнаті. Пізніше, Юля пояснила мені, що це нічого не означає. І хоча вона не збиралася покидати чоловіка, припиняти відносини з Олександром Сергійовичем не було в її планах.

Мені щиро шкода Віталіка, який поки ні про що не здогадується. А адже він теж мій близький друг, і для мене не просто приховувати від нього побачене. Я не могла дивитися Юлі в очі, вони були наповнені неправдою.

На роботі я також уже не можу почуватись так само добре, як і раніше. Побачене вплинуло на моє ставлення до шефа і я прямо бачу його зарюмсану дружину перед очима.

Думаю про все розповісти обом зрадженим сторонам. Не можу терпіти такого і бути до цього причетною. Мама просить не лізти куди не кличуть. Каже, що залишусь без роботи і подруги. Просить подумати скільки ж сліз і неприємностей я принесу людям, та ще й винною залишусь саме я.

А в мене в голові не вкладається, як це – мовчати? Чому вони не думали головами коли чинили таке? І чому це саме я винна залишусь?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.